1
Ти інакше в міста заходитимеш аніж царі,
аніж всі ті царі, на яких тут очікують спрагло,
царюватимеш дивно сподобившись в поводирі,
тим, від кого ніколи достатками, честю не пахло.

Ти, привитий руками Господаря до "аличі",
розцвітеш чудодійно, відкинувши тінь на будови
і престоли земні, поведеш у надій далечінь,
тінь відринувши, з Іншого знявши покрови...

2
І нехай нині тут і тепліше ніж завше, і світ
видається доволі розніженим місцем спочинку,
борони його, як і цю острахом втомлену жінку,
що жадатиме завше тебе повернути: від бід,

від дороги, від світла, з якого прийшов ти крізь неї,
від призначень і долі, що смертній їй незрозумілі, - 
та для неї залишишся вічно Найпершим у силі
материнства розкутого неба Началом - Зорею...

3
І від волі Небес запалає найперший світанок, -
ти полинеш в майбутнє, а ми повернемо назад,
і розтанемо в млі ще до того як виступить ранок,
відійшовши в порядках безсмертних ефірних армад.

По Олімпах, Сінаях, усій опустілій будові,
озвірілі свободою хлинуть безжалісні люди,
Ти приймеш всю їх ненависть і навернеш до любові,
і тоді ми вернемось, крізь них, досконалістю "бути".


 2003 р.