* * *
Він згадує Терівердієва,
вона - кружляє, поряд, за вікном,
гойдаються сніжинки, такт за тактом,
без домінантної надії на
хоча б якийсь мажор; бокал з вином,
пригасла трубка, простір над антрактом
притягують до себе розсип звуків,
поскрипує паркет, світ інших рук,
як скелі течії, дарують танку
пейзаж і русло, води римокроків,
то завмирають, то злітають вихром, - рух
п'янить мелодій добровільну бранку...
Йому за сорок, їй чотири, потім
це все набуде значення, коли
замовкне Мікаєл, а партитури
зіллються в дзеркало манер, де годі
за першим планом інший віднайти, - 
Їй ж все одно, антаблемент натури
у вільнім танці, "потім" - не важливо. 
Лише сніжинки, ліхтарі, й різдвяне диво,
і тихий Львів без відчуття мети.