Вся музика осіння змовкла разом.
Очищення, катарсис примусовий
снігами ліпить новий погляд - новий
відбиток в келиху й облич під ніжним газом.
А за відбитком - захмелілі тіні
минулого, яке ніде не діти,
як новий вирок самому собі:
жахливий протяг, дірка в голові.

На осінь не подумаєш погано,
вона не винна, ця мадам статична.
Зима інакша - всім категорична,
з холодними долонями, та станом,
загальним станом справ - не надто добре.
А з вигляду не скажеш - неповторне,
не характерне ні повіям, ні
дружинам вірним тіло. Погляд "і" -
передусім, природна засторога,
бо з жінкою цією не до жартів.
Якщо любити, то уже до смерті,
яка знайде тебе, немов дорога,
на перехресті - явиться тобі,
і ось уже і дірка в голові,
куди довколишнє і затягає.
Раз по раз так зима пейзаж міняє.

Прекрасна чаша. 
І вино прозоре,
холодне, і тече у бік потрібний.
І п'єш до дна, нутром достатньо винний,
аби і вражена зима просторе
собою ложе покривала вільно,
за згодою сторін в злитті невпинно
скрашаючи ковтки серцебиттям,
доки по цей бік від нуля буттям. 


2003 р.