Віддати, не отримавши від тебе,
чи не найкращий результат? 
Та клятий листопад,- 
"ich liebe"
не вимовиш без смутку і тривоги -
тобі це дещо дивно, так?

Вивчає падолист мої дороги
ти ж, бранка шурхоту і сліз,
втамовуєш каприз 
знемоги
і прагнеш, в анемії, вільних,
мандруючих тебе кудись 
коліс.

О листопад у царстві божевільних,
клубок потопів і пожеж,
пости не оминеш
осінніх
останніх збирачів плодів від серця, -
данина винна -
для весни, 
авжеж.

Данина винна,
винна феєрія
пори бродіння і плачу, -
в нестямі прокричу
"ти - мрія?"
і в звичнім затиханні кроків
утішуся відлунням досхочу.

Відлунням листопаду, чарівнице, 
жовто-багряному суду
пояснення знайду,
утім це -
суть вибору здобутку, ніби 
поставленого за мету -

до заметілі першої. Від діви.
Не маючи... Печальний шлях.
Але в зимових днях
бурхливі 
метаморфози тіла, дум, манер
я дочитаю на твоїх устах,

крізь страх новонародження безумства, 
і шалу у крові химер -
ти інша відтепер -
без ремства,
без стиду - фантазерка перелюбства
безстрашно відкоркованих озер,

відбитків неба царства божевільних,
в танку розбещених вгорі
обіймів-хвиль, у грі
свавільних
жадань, в які, збуваючись, струмують
солодкі грона здобуття мої.

Солодкі грона, полонені долі,
приречені на смак вина...
Що амфора земна
без волі,
якої тут нема - чаклунка осінь?
Чаклунка осінь - випита 
до дна.

2003 р.