"Вистава з явами" ("Представление") 

Переклад: Володимира Ляшкевича 


"Прєдсєдатєль Совнаркома, Наркомпроса, Мініндєла!"
 Ця місцевість так знайома, як окраїна Китаю! 
 Ця особа так знайома! Допиту знак замість тіла. 
 Полізначливість шинелі. Замість мозку - чорна кома. 
 Замість горла - темний вечір. Замість буркал - знак розподіл. 
 Ось і вийшов чоловічок, представник сім'ї народів. 

	Вийшов так громадянин, 
	що виймає зі штанин. 

	"А по чому радіола?" 
	"Хто такий Савонарола?" 
	"Є скорочення можливість". 
	"Де нужник, вкажіть на милість!" 

Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса. 
В чистім полі поїзд мчиться з одиноким пасажиром. 
І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса, 
з викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром 
оживляють килим снігу, полустанки і розвилки 
обдаючи лиховмістям в горло влитої горілки. 

	Згризши лігвища нутро, 
	вовки виють "Йо-мойо". 

	"І життя - мов лотерея". 
	"Вийшла заміж за єврея". 
	"Довели союз до ручки". 
	"Дай червонець до "получки". 

Входить Гоголь в безкозирці, поряд з ним мецо-сопрано.
У крамниці - кіт наплакав; пацюки жнуть бакалію. 
Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана 
обертається в тирана на трибуні мавзолею. 
Кажуть влігся всередині розчарований конечно 
труп-кумир, як фіш на блюді, фарширований доречно. 

	Добре як, курок звести 
	й занімів, гріб стерегти. 

	"В очі не дивись-ми - діво: 
	так чи сяк підеш наліво". 
	"Піп у дім пустив собаку". 
	"Вмерли обидва від раку". 

Входить Лев Толстой в піжамі, всюди - Ясная Поляна. 
Бродять парубки з ножами, пахне "Шипром" з комсомолом. 
Попередник він Тарзана: самописка - мов ліана, 
В зад-вперед літають ядра над французьким частоколом. 
Се - великий син Росії, хоч і правлячого класу! 
Муж, чиї правнуки босі знудьгувалися по м'ясу. 

	Чудо-юдо: ніжний граф 
	змістом став книжкових шаф! 

	"І мін'єту вчив-ї стільки". 
	"Що за шум й немає бійки?" 
	"Крив останніми словами". 
	"Хто останній? Я за вами". 

Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші, 
кажуть "Що воно за лажа" або "Зцукрене повидло". 
По Європі бродять нари в марних пошуках параші, 
наповзаючи повсюди на сором'язливе бидло. 
Стужавілу за причалом хвилями несе "Аврору", 
щоб пальнуло на початку безперервного терору. 

	Ой ти, участь корабля: 
	скажеш "плі!" - почуєш "бля!" 

	"Шлюбом брав її, - не браком!" 
	"Все одно поставлю раком". 
	"Ех, Цусімо-Хіросімо! 
	Жити зовсім не зносимо". 

Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.
Що звучить у мить обхвату діалектами чужини. 
Кращий вид на дане місто - сів якщо в бомбардувальник.
Глянь - набрякнувши, мов вата, із нескром'я влоговини,
розплодились без резону хмари і в архітектурі. 
Кремль маячить, як та зона; кажуть, що в мініатюрі. 

	Вітру свист. Совиний гук. 
	Ворону від дятла стук. 

	"Гомонять, відкрився пленум". 
	"Вгрів їй між очей поліном". 
	"Над арабські мирні хати 
	 гордо лине жид пархатий". 

Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара. 
Ціляться між себе швидко, натискають на собачку, 
і димить самотньо люлька... Так, на думку режисера, 
дав кінці Народів Батько, що за день пустошив пачку. 
І стоять в почесній варті пасма гір Кавказу вснулі. 
Із коричневого ока б'є ключем Напареулі. 

	Друг-кунак ікло й язик 
	тисне в згризений шашлик. 

	"Бачив ти Дерсу Узала?" 
	"Я тобі не все сказала". 
	"Раз чучмек, то вірить в Будду". 
	"Сука будеш!" "Звісно, буду!" 

Суне з ґвалтом Закордоння, з забороненим півкулям 
і з пророслим із кишені горизонтом, вкрай огульним. 
Обзиває Єрмолайку Фредеріком, чи ж бо Шарлем, 
зачіпається закону, з митного кипить податку, 
ще й волає: "Як живете!" І бентежать лиском плоті 
Рафаель з Буанаротті - ні чорта ж-бо на звороті. 

	Пролетаріату стан 
	марширує в ресторан. 

	"О, в цих шкарах ти мов янкі". 
	"Я ламав її щоп'янки". 
	"Був простим завжди робочим". 
	"А між тим, усі ми дрочим". 

Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барви хакі, 
атомну заносять бомбу з балістичним із снарядом, 
Пританцьовують, кружляють: "Ми вояки-забіяки! 
Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом". 
І як вдовії Матрьони, глухо виють циклотрони. 
В Міністерстві оборони гучно каркають ворони. 

	Входиш в спальню - тобі на: 
	на подушці - ордена. 

	"Де яйце, там "сковородка". 
	"Кажуть незабаром "водка" 
	знову буде "по-рублю". 
	"Мам, я татка не люблю". 

Входить дехто православний, каже: "Я тут повноправний. 
В мене у душі Жар-птиця і туга по государю. 
Швидко Ігор повернеться, вдовольнитись з Ярославни. 
Дайте-ж бо перехреститись, а як ні - в лице ударю. 
Гірше порчі і лишаю - Заходу думки. Заразу - 
грай гармонь, глуши, благаю - саксофон, вичаддя джазу"

	І цілують образа 
	з плачем жертви обріза... 

	"Нам - біфштекс "по режисерськи". 
	"Бурлаки Сєвєроморські 
	 тягнуть крейсер по воді, 
	 опромінені й худі". 

Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало, 
в мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині 
і російською між себе, промовляють: "Все пропало, 
а) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі; 
б) ікра, севрюга, жито; в) красуні прикрі білі. 
Але - мало алфавіту. І дитя з колиски, милі 

	вчувши "баїньки-баю", 
	промовляє: "мать твою!" 

	"Руку втис в шахну, вітавшись." 
	"Підмахну - і в Сочі". "Склавшись, 
	 лейкоцит із антрацитом 
	іменуються Коцитом". 

Входять строєм піонери, хто - з моделями з фанери, 
хто - з написаним рукою власною дзвінким доносом. 
З того світу, мов химери, палачі-пенсіонери 
їм зворушливо кивають, заповзятим і курносим, 
що врубають "Руський бальний" і вбігають в хату тяті, 
щоб прогнати тятю з тої, де зробили їх, полаті. 

	Що попишеш? Молодь - се ж: 
	не задушиш, не уб'єш. 

	"Харкнув в суп, щоб знять досаду". 
	"Я з ним поруч й срать не сяду". 
	"А моя ж, як та мадонна, 
	не бажає без гондона". 

Входить Лебідь із Відбитком в круглім дзеркалі, в якому
взвод беріз іде навприсяд - першій скрипці корчать рожі.
Метр палкий, уява чия розігріта гренадером, 
лиш несмілого десятку, рве нігтями бархат ложі. 
Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь, 
з голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить: 

	"Інвалід, а інвалід, 
	все нутро моє болить". 

	"Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!" 
	"Це є сука, чи щось ліпше?" 
	"Свара наслідку й причини 
	 припиняється з кончини". 

"Мусор" з криком:"Досить!" - входить. Прокурору зуби зводить. 
Двері в кліть громадянина не нуждаються в "сезамі". 
Чи то правнук, чи то прадід в рудних надрах возик котить,
обіллявшись щедрим надрам в масть криштальними сльозами. 
І за смерті перевалом, місячним залитим воском, 
сяє зі щелепи злотом фікс довічним мерзлим лоском. 

	Знать надовго стачить жил 
	тих, хто голови зложив. 

	"Хата є, іти боїться ". 
	"Я не блядь, я кранівниця." 
	"Виникло життя мов звичка 
	 ще до курки і яєчка". 

Ми заполонили сцену! Лишилось вповзти на стіну! 
Знестись соколом під купол! Зменшитись до аскарида! 
Або всім, з ляльками вкупі, язиками б'ючи піну, 
хором раптом спокуситись, щоби вивести гібрида. 
Бо з обмеженості місця, як відлитись в форму масі, 
крім кладовища і, звісно, черги чорноти при касі? 

	Ех, даєш степи й моря 
	без піврозпаду ядра! 

	"Строк без осуду волів б я!" 
	"Хто кричить: "Тримай злодія!"?" 
	"Малювала члена в зошит". 
	"Відпустити, Христом просить". 

Входить Вечір в Справжнім часі, дім у чорта на задвірках. 
Скатерть і фіранка спорять в убранні, відкрившись зору
О, якби не серце часом - даний лепет так, у лапках - 
відчуття, немов віднятий Лобачевським від простору. 
Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви, 
очі збільшити не можуть "шість на дев'ять" тих, хто вмерли,

	ким зійшла густа трава. 
	Що ж - суть справи не нова. 

	"Від любові будуть діти. 
	Ти тепер один на світі. 
	Пам'ятаєш як, бувало, 
	я в пітьмі нічній співала? 

	А то - кицька, а то - мишка. 
	А то - табір, а то - вишка. 
	То - плин часу тихим сапом 
	зводить в пам'ять маму з татом". 

(1985)