„Доля революціонера-авангардиста
сумна і висока...”
                     ЕРНЕСТО ЧЕ ГЕВАРА


Пролетіли небом чорні хмари
Й синє небо застили виною...
Підлі гади вбили Че Гевару,
Щоб не познайомився зі мною.
Відрубали білі руки-ноги
Й покремсали партизанське тіло.
Тільки не хватило гадам змоги
Задушити Че Гевари діло...

Ой, не війся, вітер, за бідою,
Не стелися виораним полем,
Щоб на полі дихати водою
Й під дощем лежати тричі голим...
Вийшов дощ осику напоїти,
А вона ж тріпоче, бо невинна...
Й хоч хотіли люди утаїти,
Я дізнався й плакав, як дитина...

Че Гевара в гості не приїде,
Не постука пальцем у віконце,
Й ми удвох не рушимо з обіду
В ту країну, де сідає сонце.
Ми б пішли по милій Україні
На засмаглу тютюнову Кубу,
Годувало б сонце наші тіні,
Й цілувало нас в солодкі губи.
Я б – у білосніжній вишиванці,
Ну а він – у чорному береті.
Й вітер-брат лишив би з пилом танці
І пішов до сонця з нами третім.
Ми б зайшли під вечір у Немирів
І купили пляшку кальвадосу,
Щоб пташки-серця злетіли в вирій
І кружляли там щасливі й досі!
Або рано-вранці на ставочку
Розмовляли тихо над вудками:
Він мені про сина, я – про дочку,
І сиділи б, радісні, роками!
Ну, а може, поспівали б просто.
Я йому заграв би на баяні
Й склав би пісню про далекий острів,
Що пливе до мене в океані...

Я не знаю і не можу знати
Як воно між нами мало бути.
Лиш попрошу Україну мати:
Хай мені сестрою Куба буде. 
Хай моя мінорна пісня-туга
Аж до центру Всесвіту долине!
Бо не буде більше в мене друга
Серцем з Куби, родом – з Аргентини...

Ранній вечір вилив прохолоду
На мою натомлену країну...
Я сплету для Че вінок із глоду,
Щоб згадав на небі й Україну.
І розкину руки серед світу,
Й ляжу в трави – зорі рахувати,
Бо вони розбіглися, як діти,
Щоб до ранку їх додому звати...

З того ж боку небо – як не наше.
Та нудьга від зоряного пилу,
Бо ніхто з місцевих не покаже
На твою заквітчану могилу.
Не веде до тебе ні стежина,
Ні дорога, мощена квітками,
Й українська ягода шипшина
Не тобі вклоняється гілками.
Об твою могилу безіменну
Теплий дощ зламав прозорі крила,
І тебе, товаришу, без мене
Чорне небо ніжністю накрило...

Спи ж спокійно, романтичний друже,
Бо нічого не пропало даром.
Ти і звідти з кожним нашим дружиш,
Й кожен з наших в серці – Че Гевара!
2003