I.

Кохана моя...
Коли я про тебе думаю,
Німіють мої пальці,
Закриваються мої очі
І зупиняється моє серце.
А не думати – не можу.
Хіба що, бачу хмари,
Які летять додому,
І згадую Батьківщину.

Вона лежить у самому центрі
Великого Всесвіту,
До якого веде
Лише шлях до себе.

У цього Всесвіту є ім’я.

Люди, які прощались
З усім найдорожчим,
Для того, щоб ніколи
Не повернутись назад,
Які долітали до краю надії
Заради одного погляду у безодню,
Або лишались вмирати одні
Після цілого віку розбитих доріг,
Називають той Всесвіт
Всесвітом Суму.

У ньому є місце
Для всіх Батьківщин.

Там і моя...



II.

Моя душа – вiдкрита рана.
Я без вина щоденно п’яний,
Бо певно знаю, що життя
Несе мене до небуття.
I я спiшу без мiри жити,
Спiшу радiти i тужити,
Щоб перейняти кожну мить,
Що по-пiд середеньком щемить.

Я так спiшу тебе любити
I завмираю, щоб не вбити
Отi тендiтнi почуття,
Якi i є моє життя.

Моє кохання – шлях до неба,
I я з тобою i без тебе
Тим шляхом жадiбно iду,
Аж доки, мабуть, не впаду.
I там, де я спочити ляжу,
Господь очам твоїм покаже,
Як у небеснiй вишинi
Сузiр’я вклоняться менi.

2004