Я напишу тобі про ЖІНКУ.
То слухай.
Бачиш, оту, що в чорному
одязі земляному –
Не бачиш, не видно?
А й справді – її ж поховали
учора.

А ту, що поруч стоїть? –
Посивіла. О… як збіліла
за цих кілька діб,
що всоталися в сотні таких
як вона - дорослих сиріт.
Ти ж бачиш ЇЇ?
А ти-но повів би таку у ложе,
А ти-но  горнув би таку до серця?

О ні…
Бо!  виглядаєш іншу -
(що третьою є)
народжену цими двома…
О Боже!!!
Та ось вона я – 
народжена цими двома:
із крові, що згустками кольору
мертвої плоті згодовує землю.
Та ось вона я –
ОТА,
що матір‘ю зветься мені
сивокоса заплакана жінка.

Та ось вона я –
Та третя, народжена
цими двома як закляття
на вічну тривалість роду…
тому ти завжди стережись –
бо одяг її - земельний,
а волос її – зі срібних,
бо серце у неї ЖІНКИ,
що з мертво-живих.