Молитви для фосфоричних янголів 1 Над землею тішаться янголи - фосфоричні химери кості… Це душа так зрікається тіла, На вогні розпашілого воску. Як нелегко у тому залишку, Як не вчасно у тому згорстку Відбувати зогнилим паростком, Відлітати прозорим гостем. То ж спочатку ти маєш статися… То ж спочатку ти маєш відбути - Надгрібково-скорботним надписом. Надчасово-сакральним згустком. І тобі я напишу, янголе, Розмотавши сувої серця, що крізь крони небесних мармурів ти до мене колись озвешся. Бо напишу тобі молитви, Бо напишу тобі закляття… Перепишу заламані лінії, Аж до розтинів на зап‘ястях! 2 Як Марії торкались долонями, Щоби потім піти Маґдалинами - Так горнуся до тебе словом я, Заціловуючи молитвою. І на кожне твоє розп‘яття розквітатиму сніжно квітами, обвиваючи стан лататтями, роздягаючи стан до кігтиків… до найменших підшкірних вузликів до найвужчих судинних шпаринок! … і ти будеш відходити солодко … і ти будеш відходити легко Світлу душу твою оголену Понесуть білокрилі легені. Бо напишу тобі молитви, Бо напишу тобі закляття, Перепишу заламані лінії Аж до розтинів на зап‘ястях! 3 Во ім‘я ЇЇ Захочеш вкотре Вертатися… І у тій пустоті (що поміж) Будуть букви Рождатися Будуть Пшениці сходити Буде коріння рватися Найстаріших дерев на землі… Чи ж захочеш тоді відрікатися? Чи ж ти зможеш тоді відхреститися? Від ЇЇ молитов… Во ім‘я ЙОГО захочеш вкотре… спинитися і у тій глибині найстрашнішій для себе десь на самому споді вже не буде дерев – тільки спиця його сивини розсіче сліпу сутніь на двоє… і тоді – чи ти зможеш піти? (обгорівши на попіл) Відтеплівши у муках ЙОГО… То ж напишу тобі молитви, То ж напишу тобі закляття… Перепишу заламані лінії Аж до розтинів на зап‘ястях! 4 Череда безголових вершників… А ти з ними, неначе проти. Це ж мабуть їх ніхто не відплакав, їхні рани ніхто не погоїв. так лежали вони на полі загусаючи сірим накипом чи порубані, чи пожовані – бо живилися ними собаки… а вовки побоялись – відходили у жалобі їм навіть не вилося посипали ті голови порохом що валялися і світилися - не прикритих очей ранами голубими, зеленими, чорними – це ж такого земля ще не бачила щоби вовк та людину прикопував – щоби вовк у жалобі корчився проростав білотілою шкірою і читав молитви по-вовчому щоби душі в небо злетіли… а з тобою такого не станеться ти підеш, але тільки не з ними – Бо напишу тобі молитви, Бо напишу тобі закляття.. Перепишу заламані лінії Аж до розтинів на зап‘ястях! 5 І нехай тобі тихо І нехай тобі трохи спокійно Заплету-но вінок твоїм іменем та й піду… до води позапалюю свічі на небі а по тому - у ріку та тільки ледь-ледь по коліно… (я ж боюся води) увійду Ти не віриш?.. вінок розів‘ється та тільки ж не квітами! Ти сам розів‘єшся мені по волоссю найщедрішою повінню спраглих небес - і креслатим любистком на плечі сповзеш… холодком пробереться печаль та до злості до найжорстокіших мук на воді самоту розведе і на дно покладе ЇЇ (що боїться ріки) ЇЇ (що стоїть по коліно) у водах - які не Тобі спивати з долоні І зринатимуть янголи в ніч Із надер землі фосфорично (покидаючи вільно кості) Покриватиме землю тінь, що від вій довжини та волосся й мабуть глибини чорноземних очей… Бо ж вона Та пізнала такі молитви, Та пізнала такі закляття… Що його переламані лінії Проростуть у її зап‘ястя!