Стара

Чи не так виживають із розуму?..
Ну як же –
у глупій старості
взялася вона за сокиру.
Рубала, як кажуть, здуру.
Рубала на боженьку силу…
Та по лозі, та по кореню,
Та по ґрону, по ґрону! 
Та по білому-білому голеню…

- А так тобі, сучий сину!
А будеш рости мені в горло?
Та я ж тебе так обпатраю,
Що буде тобі аж чорно!

Ну, то як зарубала…
сіла собі, та й на сонечку гріється.
І в очах їй навіть не червоно.
Валяються зрубані черева -
вени навиворіт шкіри,
а ЇЙ – так від того весело
(беззубе ротище вишкірила)

Прийшов син - та й вкляк.

Прийшла донька – та вплач.

Прийшов батько-покійник…

- Дітоньки! 
То ж ви бачите, горе яке –
коли смерть не приходить вчасно.
   Господи!…
   зарубала би краще мене,
   А Його – та за що, та нащо?!..

Так і стояли. Всі вкупі.

Покійник став навколішки…

Стара якось жаско зблідла.

Перехрестилися діти -
бо Мрець схилився над Мертвим,
щоби очі сині, зарубані,
Рукою прикрити.