СЕМЕН ПАЛІЙ
	Пише, пише та гетьман Мазепа 
	та й до Палія листи...
	Народна пісня.

"Здоров, здоров, Палію Семене, 
прибувай до мене,

а я тебе буду зустрічати, 
військо шикувати.

А як, сівши зі мною на лаву, 
поєднаєш славу, -

Україна й компанійське військо 
поклоняться низько"...

їде, їде фастівський полковник, 
сонце рвуть підкови;

мають, мають шлики, як вітрила, 
на вороних гривах;

Іржать коні й простягають морди 
у Сеймові води;

і Батурин теє зачуває, 
брами відчиняє;
 
і Мазепа булаву з гербами 
підніма над брами:

"Ушанував ти мою столицю, 
заходь у світлицю -

І килими тобі простелились, 
столи застелились!"

Ой, сів Палій з Мазепою поруч 
у не добру пору;

Гей, ще й келих з винами, медами 
не торкнув губами,

як Мазепа вже почав гукати: 
"Бийте із гармати!"

Ой, випив же Палій аж до денця 
від щирого серця,

а Мазепа в долоні лунає, 
сердюкам звеляє:

"Шиком, хлопці!" - і в чорнії лави 
козаки ставали:

"Тоді ж тобі, преславний Семене, 
в столиці у мене

Україна й компанійське військо 
поклоняться низько,

як у Сеймик батуринські брами 
вмочаться верхами,
 
а зараз же тобі тільки й шани - 
жити з москалями!.."

- "Гей, Мазепо, славний наш Гетьмане,
не дай моря полю,
а як в тебе ще совісти стане,
вволи мою волю:
Нехай кінь мій вірний; підо мною
й тоді буде грати,
як но стане з кордону ногою
на той шлях проклятий!"
І Мазепа махнув булавою
на вікно зелене,
і сердюки грізною чотою
вивели Семена...

- "Вези ж, коню, мене, нещасливий,
у Москву собою,
не гукну я із твоєї гриви
поклику до бою...
И не уловиш зірку світовую
копитом пекучим,
й не засліпиш ляцькую, німую
кінноту, летючи...
Бо матиму на двобій лиш мрії
з лицарів поляків,
й не потопчеш, коню, у крові їм
золоті ознаки!.."

І кінь все, все зрозумів у мові
тай почав іржати:
бахнули всі попруги шовкові
під сідлом багатим,
і впав румак не на паші в сіні,
а серед дороги,
й дарма кров'ю закипіли в піні
лицарські остроги...
 
- "І ти зрадив, коню мій могутній,
Палія Семена?..
Прийми ж, Сейме, Сейме каламутний,
бо це кров нужденна!"
І шаблею перерізав горло
коневі в дорозі,
а сам крикнув до сердюків гордо:
- "Поїду й на возі!"