Розмисел із примруженим оком: про українську державну залежну незалежність або незалежну залежність Василь Яременко — Чому «із примруженим оком», а не очима? — Колись учитель запитав учнів, чому мисливець, коли стріляє, заплющує одне око? — Тому, — відповів герой усіх шкільних анекдотів із примруженим оком, — що як заплющить обидва, то нічого не побачить. Отже, «з примруженим оком», щоб далі бачити, і щоб бачити трохи не так, як бачить збитий з плигу власною величчю співрозмовник. Мав щойно таку розмову з одним із депутатів: «Нас обрав народ! І тепер ми від нього незалежні!» А я так примружив око і кажу з розмислом: «Народ вас не обирав, він вас, таких розумних, і в очі не бачив. Вас обрали В.Янукович, В.Ющенко, Ю.Тимошенко, О.Мороз, П.Симоненко. І не обираючи вас, проголосував народ за ваших лідерів. А як лідери обрали вас, то вже справа їхньої моральності чи аморальності, відповідальності чи безвідповідальності. Інакше, як потрапили б у депутатський корпус триста мільйонерів і понад двісті жидів. Хто більше грошей поклав на партію того чи іншого лідера, того й обрали. — А ми відділимо бізнес від влади. — А навіщо? — примруживши око, запитую депутата. — Бізнес треба відділити, усунути від законотворення, щоб не продукував «під себе» законів, але усувати від керівництва державою, себто від влади, — нісенітниця. Хіба може збайдужілий, зледачілий від бідності народ розбудувати багату квітучу державу. Ті, чия хата скраю, ще ніколи і ніде не побудували багатої держави. Наші закони мають змусити багатіїв будувати Україну і не вивозити золото, як Рабинович, чи долари США, як Звягільський, в Ізраїль, а вкладати в розвиток України. Ось тоді мільйонерів не треба відділяти від влади, але в жодному разі не допускати до законотворчості. Вони повинні суворо дотримуватися закону. — А що це у вас, пане професоре, за абракадабра: залежна незалежність і незалежна залежність. — Не абракадабра, — кажу, — а бароковий консепт, швидка думка. Це, як у нашого Сковороди: нерівна рівність або рівна нерівність. Він приблизно так пояснював: склянка і відро — не однакові за місткістю, але можуть бути однаковими, коли їх наповнити. Наповнена склянка — це більше, ніж наполовину наповнене відро, яке вже буде не однаковим щодо склянки. Не можна від людини із зарплатою 380 грн вимагати того, що й від якогось Ляшка, обраного Ю.Тимошенко, із зарплатою 18 тисяч гривень на місяць. Але коли вони акуратно сплачуватимуть податки — перший 13%, а Ляшко треба, щоб платив 90%, — тоді буде забезпечено нерівну рівність. Отак і незалежна залежність та залежна незалежність. Вони, за умови доброї волі обранців, можуть бути згармонізовані або названі своїми іменами — залежність і окупація. Останнім часом переважно колишні українці з так званого сьогоденного «народу України», невідь чому почали дуже цікавитися, що воно таке «незалежність». За 15 років вони чомусь так і не зрозуміли, що воно таке «державна незалежність», від кого незалежність, чия незалежність? Одні кажуть, що стали незалежними від Польщі... Був недавно у Варшаві, перед входом до головного костелу, що поряд із президентським палацом, висить мармурова дошка із чотирма гербами українських земель і викарбуваним написом. Почепили її як щоденне нагадування полякам про тих збирачів «кресов всходніх» і великої Речі Посполитої «від можа до можа», які загинули «від бандитських рук ОУН-УПА». Звичайно ж, не в Польщі, а на українських землях. Отож на цих землях живуть самі «бандитські руки» та їхні власники. Повернувся до Києва, обійшов усі центральні храми в столиці. Щоправда, біля президентського палацу ніякого храму не знайшов. І подумав: якби були незалежні, то таку дошку почепили б бодай перед входом до Володимирського собору, знаючи, скільки українців загинуло на своїй землі від бандитських рук Армії Крайової, Війська Польського під час операції «Вісла». Ну, звичайно, «незалежна» Україна такої дошки не почепила, але, подумалося, могла б порадити зняти таку дошку у Варшаві, щоб не виховувати нові покоління у ворожому до нас дусі. Отже, брешуть, що ми незалежні від Польщі. Нема паритету. На Личаківському кладовищі у Львові поляки домоглися своєї редакції напису на могилах своїх вояків. А ми — ні. Яка ж тут незалежність?.. Другі кажуть, що «незалежність» — від Росії. Теж брешуть, бо як це так: понад 350 років були не те що залежними, а рабами, холуями, «підніжками, гряззю Москви», а тоді в один день стали незалежними від Москви. Як це можна? Були залежними від Росії, такими й залишились. В інших формах, звичайно. Треті кажуть, що ми стали незалежними від жидів, а самі жиди тільки посміхаються і кивають головами: «Так, так! Звичайно ж, «незалежні» від нас, бо всі ваші гроші і багатства тепер у нас». І ці, треті, помиляються, бо один равин із Нью-Йорка казав: «Ви цього не знали, але ми вами правили і правитимемо, хоч би хто був Президентом, чи Прем’єр-міністром. А ви тіштеся своєю незалежністю. Бачили свої хати після нашого перебування в Умані? Ми таке зробимо у всій Україні». Це вже не просто залежність. Це окупація хабадниками, хасидами. Сіонізм став керівною і спрямовуючою силою в Україні. Є й четверті, які переконують всіх нас, що вони стали незалежними від моралі, від совісті, від будь-якого обов’язку, від національного сорому, гідності, культури, духовності. Оці кажуть правду, їх, здавалося б, жменька, а можливості їхні — ой-йо-йой… Не зупинятимуся, що кажуть п’яті, шості, дев’яті… І так, здається, зрозуміло, що з’ясувати сьогодні, що воно таке «державна незалежність», просто неможливо. А коли неможливо, то давайте визначимо, що таке залежність. Як не як, досвід залежності у нас колосальний: то татаро-монголи, то Литва, то Польща, то румуни на Буковині, то мадяри на Закарпатті, то скрізь — Росія. А це ще раптом стали залежними від ЄЕП, ЄС, НАТО, СОТ, ЦРУ, Мосаду і спецслужб РФ. Отож досвіду на десять дурнів вистачить. Тож давайте пунктирно окреслимо, яка держава є залежною, а що залишиться — ото й буде незалежність. Якщо парламент держави складається із філіалів чужих парламентів — кнесету, держдуми, сейму, бундесрату, то Україна повністю залежна від п’ятих колон, які є повними господарями в державі, фактично — окупантами. Держава, яка не є господарем у себе вдома, — безнадійно залежна. Якщо уряд, Президент і Голова ВР брешуть своєму народові, а вони без кінця брешуть, то держава є залежною від брехні, бо Правду їм треба приховати. І вони її приховують. Нам брешуть, що уряд домігся найдешевшого газу для країни, а приховують, скільки втратили на практично безплатному утриманні російського флоту, на транспортуванні газу і нафти через територію України — певен, що вигідніше платити по 230 доларів за транспортування тисячі кубометрів, одержуючи не по 1,6 долара, а 5,2—6 доларів. Тож такий уряд цілком залежний від Росії, бо мусить повертати їй узяті гроші. Узяті на вибори для себе і тяжко прогресивної соціалістки. Хоча беруть всі — хто в Росії, хто в Березовського, хто в сіоністів, хто в американських жидів. І всі беруть у свого народу, якому нічого не повертають. Усі ці злочини роблять державу безнадійно залежною. Якщо комуністична номенклатура знищила цілий СРСР, а тепер нищить безкарно українську державність, то Україна цілком залежна від саламатіних, цибенків, симоненків, бо не віддала цілу комуністичну банду, яка винищила мільйони українців, до суду. Це дуже залежна держава від комуністичних злочинців та іншого непотребу. Якщо голодний і безробітний люд рятується від видозміненого геноциду втечею в чужі країни, то їхня рідна мати стає мачухою, безнадійно залежною від тих, хто спричиняє новий геноцид, щоб заводнити країну нелегалами і завершити денаціоналізацію, фактично умертвивши 5 млн українців, кращих і найактивніших, які мали здатність відстоювати свої права вдома, за Декларацією прав людини — аж до повстання. Залишки на це вже нездатні. Якщо маленька людина одержує в державі велику владу — для неї співгромадяни стають пересічними, маленькими українцями, а оточення з «любих друзів» формується зазвичай із малолітражних розумово, але загребущих злочинців. Залежність від них державної політики — річ страшна і неминуче катастрофічна. Пережили самодержавство царя і самодержавство Політбюро. Яка різниця, хто буде самодуром-самодержцем — Ющенко, Мороз чи Янукович? Всі вони ставленики латентних ляльководів, і катастрофічно залежні. Якщо держава знищує шляхом експерименту свою освіту і, маючи таких світових велетнів педагогічної думки, як князь Острозький, Петро Могила, Ушинський, Водовозов, Стоюнін, Алчевська, Грінченко, Макаренко, Сухомлинський, стає епігоном Болонського процесу, віддає справу освіти в руки міністрів — ворогів освіти, — така держава приречена на втрату незалежності. Україна відродить безграмотність, неписьменність, народить армію неосвічених людей і стане цілком залежною від держав освічених і цивілізованих. Тільки в окупованій державі міністр освіти може хизуватися, що він закрив 120 ВНЗ! А в Україні міністр, із досвідом керівника ПТУ, закриває. І, очевидно, за висловом нардепа І.Бокого, в такий спосіб здійснює соціалізацію освіти. Про мозковий центр МОН я вже писав, себто про те, чию волю виконує міністр Ніколаєнко, роблячи добру міну в дуже брудній грі. Якщо держава дозволяє іншій державі відкривати на своїй території філіали чужих ВНЗ і витісняти з освітнього простору українську освіту — така держава залежна. Якщо керівники держави, різних державних відомств є членами різних масонських лож, a la «SS», — вони цим самим роблять державу безнадійно залежною від латентних структур сіоністської «глобалізації», сиріч світового панування. Якщо глава держави готує указ «про захист прав громадян на використання російської мови в Україні», а своя, українська, є упослідженою і в суспільній сфері не використовується — така держава залежна. Якщо людям керманичі кажуть, що з волі сусідів нам треба відмовитися від своєї мови і при цьому звертаються до своїх співгромадян «друзі мої», то, окрім того, що тамбовський вовк їм друг, товариш і брат, — вони повністю залежні, а нас такими зроблять. Позбав нас, Боже, таких друзів, а з ворогами ми знайдемо, що робити. Досвід грандіозний… Якщо держава нагороджує злодіїв, які вкрали величезні суми державних грошей, званням Герой України, орденом за заслуги, як Звягільського чи Рабиновича — а це відповідно вивезення 700 кг золота в Ізраїль, і туди ж таки 300 млн доларів, — така держава має іноземну владу, від якої і залежна, і якою фактично окупована. Якщо держава за борги віддала нафтоперегонні заводи, кораблі Чорноморського флоту, транспортну трубу — вона залежна. Якщо Березовський, Гольдфарб, Фільштинський мають у своєму розпорядженні плівки Мельниченка, свого «подельника», то хто в державі господар? Мосад чи ФСБ? Принаймні Україна від цих «трьох жидів з востока» залежна. Якщо ознакою державності будь-якої держави є національна економіка (нею володіють Пінчук, Суркіс, Фельдман, Гіршфельд, Коломойський та ін. — всі євреї і жодного українця), ідеологія (її формує Роднянський, Рабинович, Суркіс та ін. — всі євреї) і силові органи (?), то в Україні все це не в національних руках. Себто каральні операції здійснюються не з Банкової, а з Тель-Авіва і Нью-Йорка. Така держава безнадійно залежна. Якщо скіфські кургани, які простояли тисячі років і, можливо, ще ховають у собі пекторалі, а розорено їх 2005 року, то це свідчить, що держави в нас взагалі нема — ні залежної, ні незалежної. Є адміністрація безкультурних шолопаїв, яка виконує окупаційні функції, розкрадає державні архіви і вивозить на батьківщину окупантів — в Ізраїль і США. Держава, яка бере податок із милостині старців, — це, по-перше, незалежна від совісті, моралі і культури чужа і ворожа своєму народові шайка, яка господарювати не вміє, а займається рекетом. Отже, залежна від рекету. Якщо різні функціонери держави відзначають 10-річчя гордонівського «Бульвару», якого саме в ювілейний день закрито рішенням суду за поширення аморальності, бездуховності, порнографії (тому й вийшов він під зміненою назвою «Бульвар Гордона»), а гості, які ніколи не були помічені на вечорах української культури, такі, як Петро Порошенко, Юрій Кармазін, прийшли вітати «Бульвар Гордона», то це свідчить, що всі вони незалежні від української культури і холуйсько-запобігливі та цілковито залежні від Гордона, себто від сіонізму. Якщо політичні партії, такі, як УНП Ю.Костенка, та їхні симпатики, знаючи добре, що нині ворогами української державності є російський шовінізм та міжнародний сіонізм, бачать тільки Росію і часом в той чи інший бік вигукують: «він продався Росії», «він продався Польщі» і ніколи не кинуть звинувачення «він продався жидам», — такі претенденти на папаху залежні і від власної сліпоти, і від тваринного страху перед сіоністськими ворогами української державності. Якщо костенківці збираються керувати державою у спілці зі сіоністами і ожидовілими запроданцями — то вони залежні і від сіонізму, і від власного народу, який уже висловив своє ставлення до політичної сліпоти та їхнього страху юдейського. І триматимуть державу в залежності, навіть якщо ще вісім разів змінять назву своєї партії. Скільки ворона не наряджалася б павою, так вороною і залишиться. Незалежна залежність і залежна незалежність — може бути старцюватою філософією, а не ідеологією, яку костенківці уже побороли в парламенті. Держава, яка не має державної ідеології, залежна від агресивної чужої ідеології сіонізму чи то великодержавного шовінізму. Але про це треба говорити в голос, або залишитися рабом. Якщо корінний народ делегує до вищого органу влади до 50% депутатів некорінної національності, такий народ не просто залежний — він раб. А раб, як сказав один мудрий єврейський рабин, не може мати навіть національної ідеї. Він повністю залежний. Увесь народ стає рабом тих, хто може закупити в парламенті понад 50% місць і ухвалювати потрібні йому закони. Якщо людина на відпочинок їде на дачу, а там цілковитий погром: вікна вибиті, хата пограбована, що не забрано, те потрощено, — така людина, а відтак і ціла держава, є повністю залежні від грабіжника, розбійника, просто бомжа, а фактично від беззаконня і злочинної байдужості органів правопорядку. Якщо в країні визнають проживання 135 національностей, які становлять «народ України», і 130 з яких налічують від однієї до десяти осіб, а панівною і привілейованою є одна нацменшина, яка ставить себе поза т. зв. народом України, — то така держава є залежною… від цієї нацменшини, точніше від капіталу і світової підтримки цієї нацменшини. Вона всім відома. І дати раду тут ніхто не береться. Якщо в країні пройдисвіти оголошують про розбудову «нової України» або «нової демократії» — це означає, що розбудовують Україну, аби була вона без українців і без будь-якої демократії. Тобто планують не просто залежність, а знищення. Якщо один із керманичів уряду своє врядування використав, щоб свою дружину зробити академіком Академії мистецтв, а себе — академіком НАН, встиг дружину зробити заслуженою артисткою чужої держави, де міністром культури його співплемінник, а себе проголосити полковником, якщо зумів за роки врядування скупити всі перші поверхи найдовшої в столиці вулиці і начепити на них таблички ТІКО — «я і компанія таких, як я», коли цей керманич підім’яв під себе книговидавничу справу і виявився замішаним у викраданні архівних документів, проте не сидить за гратами, — то така країна жалюгідно залежна, а вожді її — примітивні демагоги, брехуни і чужі холуї. Якщо в уряді країни можливий міністр без освіти та ще й імпортований із іншої держави на політичну посаду — як придане до династичного шлюбу та ще приховуваної національності — президент такої країни повністю залежний від тих, хто такого міністра йому подарував, як «любого друга». Це і залежність держави від таких міністрів. Якщо у державі найбільшою державною таємницею є національний склад парламенту і уряду, а також засекреченою є національність кожного громадянина, окрім тих, для кого національність є синонімом до віросповідання, — така держава залежна. Якщо в державі не уряд чи парламент приймає рішення про обмеження виїзду закордон громадян корінної національності, а лідери однієї із знахабнілих нацменшин, — така держава не тільки залежна, а й фіктивна і сміхотворна. Якщо пограбування загальнонародної власності в державі відбувається за законами, ухваленими грабіжниками «для себе і під себе», а повернення власності вважається незаконним чи політичною репресією — така держава є антинародною і повністю залежною від беззаконня. Якщо в державі керівники політичних партій, окремі державні службовці, члени уряду або нардепи роз’їжджають у машинах, вартість яких дорівнює певному відсотку валового національного продукту, — така держава не просто залежна — її вже знищено. Наш розмисел про залежність і незалежність дещо затягнувся, бо все затуманено. Ось у Росії все зрозуміло: якщо можна підбурити незалежністю Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію, чи навіть Крим і вічної пам’яті Донецько-криворізьку республіку Артема, чи навіть Карабах — це незалежність по-російськи, а ось Чечня — це вже не боротьба за незалежність, а сепаратизм і «вражеские происки», «бандформирования» тощо. Тут також все зрозуміло. А Україна — не Росія. Росія збирає росіян, розкиданих по світу, тоді як Україна викидає своїх громадян у світи виживати тяжкою працею, проституцією, а то й розбоєм. Отже, розібралися, що таке залежна незалежність і незалежна залежність. Все, що за браком місця я не назвав, ото і є незалежність. P.S. Мені мій спів-розмовник зауважив, що подана мною картина хоч і повністю правдива, але дуже похмура і сумна. Ну що ж, а ми для чого? «А ми нашу славну Україну розвеселимо»? Чи не та сила, чи вогонь у люльці погас? (Персонал-Плюс, № 44 (195) 3-9.11.2006)