СПОВІДНИК Зацьковані думками, боязкі, Розсудливі, нещасні і щасливі, Неначе мед, солодкі і в’язкі, Завбачливі і богобоязливі, Багаті, як патриції, нудні, З погордою у душах і в скорботі, Ті, хто рахує вже останні дні, Жирує, й ті, без рісочки у роті... Вони шепочуть: “Господи, єси, Вовіки сущий...” І цілують ризи, Тобі, що чуєш їхні голоси Крізь блиск свічок і крізь ладанну сизість. “... лукавив, отче... “... крав і навіть вбив...” “... прелюбодіяв...” “... до грошей охочий...” Ти хрестиш їм наморщені лоби І наче вікна, протираєш очі. Зовеш їх до молитви й каяття (Ще в храму віри не зотліли крокви!) А на іконі – Матір і Дитя За тридцять років до хреста й Голгофи.