ПОРФИРІЙ ГОРОТАК ДИЯБОЛІЧНІ ПАРАБОЛИ 1. Неозірність 2. Мегалострофи собі 3. Мегалострофи іншим 4. На тулумбасі гір ПРО АВТОРА Порфирій Горотак народився 17.7.1917 на Зеленому Клині в селі Горотаківці над Амуром. На український Далекий Схід прийшли його предки ще першими переселенцями зі Сквири на Київщині. Ще не маючи вісімнадцять років, хлопець був перебрався до Манджурії, по деякім часі до Кореї, де прожив рік. З Кореї він був достався до Японії, а звідтіль перебрався до Гайдерабаду в Індії. На чужині заробляв здебільшого малярством, до якого змалку мав великий хист. Перебування в Кореї та Японії дало йому змогу засвоїти тонку й химерну техніку малювання на шовку. Тому з Гайдерабаду він на деякий час їздив до одного магараджі в Мадрасі, який дуже цінував його талант і доручив йому розмалювати стіни свого палацу. Та непосидюща вдача юнака не дозволила йому жити довго на одному місці в розкошах. Незабаром опинився він у Тегерані, а звідти доля закинула його до Смірни, де він був зголосився до турецької армії. Туга за рідним краєм і палке бажання побачити колись Україну, про яку він чув з оповідань діда, змусили його податися до Европи. По деякому перебуванні в Італії, в одному з манастирів Сієни, він, перейшовши Альпи, опинився в Австрії, серед земляків. Мрія його ніби почала здійснюватися... Але про свою подивугідну Одіссею Горотак приправляє окрему книжку, що, мабуть, буде відкриттям для нашого книжного ринку. Вірші Горотак писав ще змалку. Стиль його вироблявся під впливом Рембо і Маллярме, особливо цього останнього. Не обійшлось, здається, без впливу російських символістів. Але сучасні українські поети, особливо неоклясики, допомогли йому цей стиль відшліфувати й, так би мовити, "українізувати". Крім французької й англійської мови Горотак володіє ще корейською, японською, китайською та трохи клясичною маляйською. Він мав багато перекладів з цих мов, але в його бурлацькому житті не було можливости їх зберегти. Читаючи його плинні, звучні вірші, читач не раз спиняється перед питанням, чи має перед собою першу бурхливу поезію, перший Sturm ind Drang молодої душі, що з півсвіта назбирала вражінь і знаннів, та не встигла ще їх упорядкувати, чи, може, тонку Гайнівську іронію досвідченого мандрами поета, намножену на барвистість образів і несподіваність стилістичних зворотів. В кожному окремому випадку читачеві самому доведеться рішати це питання. Ця ж збірка являє собою цікаву появу, що їй досі немає прикладу в нашій літературі. Вона містить у собі вірші з різних років, отож є між ними незрілі юнацькі, є й цілком досконалі формою, які свідчать, що поет на шляху остаточно знайти себе і самовизначитися. Леонід Мосендз МОТТО Лякати буржуа, назвавшись людоїдом, Що хтів би скуштувать малесеньких дітей, Впиватися гірким, самотнім, тонким мідом Нездійснених бажань і неживих ідей, І бачити в вині безстидної таверни Вино причастія, єдину кров Христа, - Хіба таке життя, потворне і химерне, Не зветься красота? М. Рильський ЧИТАЧАМ Хто Маєра не знає і Ляруса, кому чужий Брокгауз і Єфрон, хто на Брітаніку не мoргнув й усом, не заглядав в Оксфордський лексикон, - до позему таких я не схилюся! Заліпить туманy синдетикон ту мозгівню, що пробує без Канта розшифрувать моїх поезій канти. Лиш енциклопедист і ерудит, мій друг і брат на ексклюзивні рими, лише йому оце я у кредит філософічні звіршував максими і на котурнах, у трагічнім ґримі, йому признався: "Так, я той піїт, що в доби римових дефенестрацій і вихаращаних алітерацій знов закохавсь у срібнотонний рим, в солодку міжнародню струнність слова, як той краси і молодости мім, безумний і надхнений Казанова, що посила мені благальні зови іти шляхoм закоханости з ним..." Тому на того я й не подивлюся, хто Маєра не знає і Ляруса. 13.7.44 1. НЕОЗІРНІСТЬ ТІРОЛЬСЬКА ОСІНЬ Осінній пурпур п'є віддaль і рветься далечінь. Чого тобі, мій друже, жаль? Яка на серці тінь? Чом плаче десь Бодлерів сум? Чом п'єш його? Чому? А вітер свище скельний глум: тобі це одному! Пощo прийшов у скельний край, як вигнанець Назон? Тепер рубай, складай, пиляй модринистість колон. Тепер мовчи та мрій в кутку про твій Зелений Клин. Чужинну пісеньку шорстку тобі булькоче Інн. І зчетвертує на дошки твою снагу тартак, але він вільний, як пташки - Порфирій Горотак. З0.4.45 ШАБЛЬОН Куди не глянь - усе те саме, так само спить Ескоріял, так само диха тиху гаму під Гімалаями Непал, так само знялися колхози в розлогість українських нив, і пахнуть смертю туберози в нічний єгипетський розлив. І ти все тая ж. Чи не в Сквирі тебе я вперше був пізнав? Чи в маракешськім темнім вирі підслухав такт твоїх октав? Чи, може, десь в Олександрії над мутним плесом нільських хвиль юнацькі пригадала мрії на розмежів'ї сквирських піль? А, може, тут, під тин кордонів, тебе зустрінув я вночі? Ні! Та ж однаковість шабльонів, пісень, зідхань і передзвонів У близині і далечі. 1.7.38 РОЗЛУКА Стежить липневе проміння Форнаринин слід; тишиною під склепіння шлю тобі привіт. Тишиною. Тільки звуків громоносний спад. Чом, о Кітсе, стіп розлуки не вернуть назад? Чом в едвардовськім спокою залишився сум? Від розлуки тишиною не зібрати дум. Ах, яка тремтить тривога в рисах де-Лянкло... А мені - мені дорога мов ґаґатне скло. А мені - від Монтесуми ніж-обсидіян... Геть же, геть розпуки й думи морок і туман. Хай знова новітній Кеплер створить нов-закон! І знова у серці теплий повороту тон. 2.5.26 МОЇЙ ЄДИНІЙ Синій промінь парком затріпоче, синій промінь свисне геть стрілою, як но глянеш ти в розкриті очі, що без втоми стежать за тобою. Десь задзвонять коси передліття, десь запахнуть травами покоси, як у серця свого злотну нить я заплету твої злотисті коси. Не дивись на мене, чарівнице! Не дивися, як колись Цірцея! І луна десь відбиває крицю змореного мандром Одіссея. І луна десь повторяє зови чарівного без останку ґрота, де за синім променем на брови тінь лягла від паркового плота. А ти знов на мене подивилась в золоті розкрапленім і сині... І я знаю, що тепер згодились наших душ останності єдині. 19. 4. 39 СПІЛЬНІСТЬ Ах, сині, мов тіні в широкій країні, поклались дороги під ноги єдиній. Пороги ревуть за межею тривоги, і ббги нас кличуть з собою. Широкий цей простір глибокий, і гострі притишені кроки. А ми із тобою все тою ж межею прямуєм без тіні (ах сині, ах сині!) в широкій, безмежній країні. 31. 5. 34 ІМПЕРАТИВ СОНЦЯ Майстерно видовбай калину, змісти в ній серце і думки, а розум хай туди полине, де машуть крильми вітряки. Хай, як сердегу Дон-Кіхота, його на січку посічуть, щоб не блукав з доньками Лота, не ліз розпусно в каламуть. Як гарфи гра в душі Саула будила радісну луну, нехай з грузинського аула він тиху слухає зурну. О, де ж чабан мого дозвілля, смугляво-соняшний Давид, що виведе із божевілля, як промінь лілій білий квіт на соняшний виводить простір із надрів темної ріллі, дарує сливам, вишням брості, а соняшникові брилі? Ні, він прийде! Чекай уперто, і злоть думок збирай, щади! Він ще прийде і прийме жертву новітнього Сковороди. 7. 12. 38 АСТРАЛЬНА ФУҐА Я прагну дальніх обріїв астралу, де скрізь рояться духи добрі й злі, де, як забуті Богом кораблі, ще мріють риштування ідеалу. І в гострі рифи купчаться корали, криваві мрії мертвої землі - закрижаніла прозолоть у склі - яку блискучі риби покохали. О, безмір безглибу неосяжний, де часом, як вигнанець із едему, сновиддями і муками рясний спливає той заклятий сонцем демон, що чвари нам несе, війну і кров та розпинає пристрасть і любов. 15.3.41 АСТРОЛОГІЧНЕ Канали синьої Венеції, відлитий з бронзи Колеоне, та очі злі Лукреції, та веж осінні тиходзвони, де, зачароване ляґунами, тріпоче серце, наче птаха, вже зачакловане бурунами в солодку терпкість жаху, щоб заспівала камертонами віків, леґенд і сонцецвіту твоя душа над моря лонами, над цими скелями з ґраніту, щоб серце впало, сонцестрілами жагучих променів прошите, туди, де світять неба виломи, сузір'їв пломенем обмиті. 10. 6. 38 ЛІДІЙСЬКА ПІСНЯ Ліді Г. Ніколи, ніколи, ніколи не схилю голови я перед тиранами волі до низької трави. Нікому, нікому, нікому не сплачу я данину пошан в годину нещадну залому, у якій запанує тиран. О, звідки, о звідки, о звідки ця снага, що оснажила дух? Бо серце палає, мов квітка, замоторене в соняшний рух. Он деспот піднесену лапу вже підніс, щоб розчавити край. Життя, як розмаяний прапор, я несу у розсміяний май. О, дмухай же, Лідо, вітрами і любови Твоєї й смаги, щоб він лопотів у нестямі, щоб мій шал затопив береги. 11.8.35 ЖЕРТВА О, розрий мені груди, стожаро! Опромінь, опромінь сонцеяро! Дай напитись вина височин, що впивався ним цар Саладин. Приглуши мою тугу стогромами і жагу, заколисану втомами, розпали, наче ватру рясну, у яку я душею впірну. І з купелі святої, аж тричі перемитий в сльозах Беатріче, я полину, немов метеор, у розспіваний зоряний хор. 17. 9. 36 ОСТРІВНА БАЛЯДА А. Островському Пахне вітер безмежним простором, Чуєш боцманів посвист? Під мол підпливає човен. Міо сuorе! І король покидає престол!.. У твоїх я обіймах пекучих у страшноті жаги спопелів. Прощавай! Прощавай! До сліпучих і непевних спішу островів. - Ну ж, як хочеш... іди... та вертайся... Де ти знайдеш обійми такі? На Гаваях, Тагіті згадай все: як у днях прожили ми віки. А на доказ, що в пам'яті, леле, ти мене побіч іншої мав, - привези ти мені укелеле і гавайську запону із трав. А на знак, що в останнім екстазі ти не зрадив перлистий мій сміх, - привези у нефритовій вазі мені очі коханок твоїх. 18. 10. 38 КІПЛІНҐІВСЬКЕ Задимлений хмарами обрій в нестямну шарлатність далин, де плавко хитаються кобри над грузами давніх руїн, де крапле сльоза Дамаянті на твердо-ґранітний Декан, де вгортує крилами мантій істоту нірванний туман, де свисти вогкого монсуна співають засніженість гір, де в порох розметують руни прадавність браманських офір, де друг мій, де брат мій Моуґлі проходить незбиті стежки, де слонячі хоботи круглі підносять перлини важкі, - там в лотоса білій троянді, високо над світом облуд, вдивляється схилено Ґанді в безмежну повтореність Будд. Гайдерабад, 18. 5. 41 ОДА ДО ТРАКТОРА Яка це многошрубна сила здіймає цілину степів? І м'язність Гната чи Кирила Петра, Павла або Данила - усіх минулих батраків - намножує на мертву масу підойм і ґум сталевий чин? Це в просторінь глевкого часу веде нову побідну расу одухотворений бензин. Це він, непереможний трактор, здолав коня і чумака і чорноземні катаракти рівняє невідкличний фактор, залізний внук Залізняка. Там, де ходили над Уссурі лише джень-шеню шукачі - протне він борозни, як мури, й пшеничне розводнить Міссурі, Зеленим Клином ідучи. А потім впнеться в розмежів'я, в нову кордонність Україн, що встане з блисків поножів'я, і за стерно до вільних жнив я засяду, степу вільний син! 15. 11.35 КИТАЙ Дай мені забутись в тебе на колінях, Дай мені втопитись в твоїх віїв тінях, дай мені пристати до твоєї дельти, де на якір вже дала свій корабель ти, дай мені!.. О, дай же тихого спокою, що мигтить у тебе над Янцзи-рікою! Та вона не чує закликів благальних, простягає руки до сторін метальних, де палають печі жаром Бессемера, де спокій і тиша вже лише химера, і де сипле іскри в простір піч висока, Молоха Европи невсипуще око. Сінгапур, 7. 2. 39 ЗАЛІЗОБЕТОННА ЕЛЕГІЯ Розчереплені коробки мурів, павутиння здерте риштувань в макабричних сплетах арматури, і життя затовчене у твань, - ось, бетоне, це твоє сьогодні, це з залізом гордий твій союз: у Ніщо незміряна безодня, у Безглуздя вимулений шлюз. Там, де пахло лісом і сосною, ти прийшов, піску й цементу брат, і підніс ген-ген над кружиною поіржавленість сталевих ґрат. І загув бряжчаннями металю твого гімну переможний тон: "Стане з космосом на прю ордалій богорівний залізобетон... Що вам тільки в Вавилоні снилось, що замріяв давній Валтасар, - в мені все і мною все здійснилось! Перед мій схиліться всі вівтар!" Але ось кінець - у грузах муки доспівався твій гучний псалом... Ах, які падіння ще й розпуки принесе нам Сатана-Атoм! 5. 3. 43. НАФТА Був я в Джонставні. Там земля просякла нафтою і потом, там по кутках, під кожним плотом лежали дібра короля. А вколо знищені поля, і помпи сталевим фокстротом гойдали веж сухе гілля. На всім олія і бензин, усюди танки, помпи, рури, тонкий ажур апаратури на тлі небесних височин, і людської дитини син цілком загублений у бурі цих розпристраснених машин. І пригадав я ліс садків в своїй далекій давній Сквирі та розтактовану, у мірі, дзвінку подрібленість підків... І в цій химерності рядків ще ув'язнив трагічність віри в атoмну простоту віків. 4. 7. 44 БУДУЧНІСТЬ Такі до дзвінкости тихісінькі ці розпорошені слова, що десь за ґратами, як пісеньки, спадає під косу трава, спадають квіти зачаровані як Ніяґарський водоспад, а ми, за ґрати заґратовані, не знаєм, як прийти назад. Не знаєм як прийти, вернутися, який Кортес нас поведе, коли прийдеться нам забутися, в якій розлогості і де... Співає спомин переливами, бринить широкий унісон, а серце втомлене вже зривами, лісами пройденими й нивами, де загартований був сон. А серце втомлене й розбризкане мов свіжа кров із свіжих ран; і десь за обрій у відзискане малює плямками і рисками нову будучність грізний Пан. 8. 10. 37 ГАРАКІРІ Потік гуде, пливе в простори шумно, а я сиджу і мрію многодумно про Альпи, прерії та Лянґедок і числю тут годин повільний крок. О, шкода, що нема вина-фалерна! Тверезий, я шпурляю в космос зерна моїх змагань, і поривів і туг, а скарги переслухає мій друг, самітний сум незрушеної тиші. Проміння на лиці поеми пише, минулі дні хай зубрами ревуть, нехай тугa важку колише ртуть, а я, зодягнений у мрій пурпуру, плекаю Міссісіпі і Міссурі в неторкнутих сокирою лісах, що сплять у мху, як у міху папах. Та змовкне лють завзята самурая, коли тебе сповняє тиша рая, коли, - вітрам і тиші в унісон, - полинеш ти в солодкий, синій сон. Коли душею злинеш ти у вирій, твоя скорбота зробить гаракірі, і сонце видме, як достиглий плід, її ножем розпоротий живіт. 27. 8. 38 ARS AMANDI Хай пильно студіює ars amandi в минулості туманний Альбіон, але пильнує ще замовклий Ґанді душі східнoї замкнений кордон. Стою й не знаю я: хто підпереже мій дух - Магатма чи Рабіндранат? Кому розсунуть смію я мережі, де спить мій дух, жадний святих принад? Чи, може, я візьму іздаля Будду? І вклонимось разом Сковороді? Чи, може, Калі грізно-многогруду ми приймемо, надхненні і раді? Ні, страшно, страшно! В безатoмнім світі прийди, Мінерво-сестро, в мій курінь! Старі думки давно вже пережиті, а де ж нових гладка, блискуча рінь? Старих світів, що знищились, вже кaт-ма! Що їм до мене і мені до них? Де ж той новітній праведний Магатма, щоби з душі моєї зняти гріх? 7.5.41 ХРИСТОФОРІВ УЧЕНЬ Твоя минулість довга поза вік, твоя будучність - як гучні літаври. Минулося, що стрінулось торік на перехресті з Риму аж до Лаври. Зустрінулось, спинилося на мить: "Прощай, мій друже, учню Христофорів! Хотів на барки всесвіт ти зложить, схилитись під священність омофорів, але забракло, друже любий, сил! Пощо хотілось велетням рівнятись? І сміхом-плескотом широких крил прийшлося знизитись - не підійматись"... Та залишилися уже навік на барках всесвіту важкого тавра: була твоя минулість понад вік, твоя будучність буде як літаври! 3. 3. 39 МЕЦЕНАТ Дайте мені мецената! Дайте розпіненість дум, дайте від хати й до хати жаль позбирати і сум! Дайте плекати мій геній в ритмах очарених строф, у запахущій вербені між катакомб катастроф! Дайте зібрати врожаї злотно-засіяних нив, щоб королівські звичаї відсвяткувать після жнив! Дайте зібрати все злото жита, вівса й кукурудз, дайте усе це змолоти, зсипати в сховища муз! І запросити на свято метра мого Маллярме!.. Гей, Меценате багатий! жду із палати чи з хати, хто мене в друзі прийме. 5.5.41 ТАЄМНИЧА МІЛЕДІ Вона мене зустріла коло моря, світились очі їй, мов темні зорі, а груди надимались, як вітрила. У береги шумлива хвиля била. І запитав я: "Звідки ви, міледі? Чи не про вас співалося у Едді?" І відказала діва ніжнотонно: "Прийшла з щасливого я Авалону, з-понад озер шотляндських Оссіяна". І підняла вуальку тонкотканну, і заспівали в голосі акорди, коли вона додала: "О, мілорде, де ви родилися, шановний сере?" І сумно мовив я: "В СССРі". 7. 8. 45 Джеме Двайт Купер ЗУСТРІЧ На скельний рант Великого Каньйону мене занесли раз останні мрії Там, у кутку, де стратив ліс корону, я притулилась в тихій безнадії. Він підійшов. На шатах пілігрима лежав тонкий, столітній сірий порох, з-під мертвоти обмаскленого ґрима блищав лезoм очей одвічний морок. "Хто ви, міледі?" - він спитав учтиво і зняв бриля у низькому поклоні. Пізнала враз я. Що бо це за диво його тримає в новосвітнім лоні? "Пробачте, сер! Я тільки Навсікая з близької новоземської Ітаки. А ви? Ви ж князь Загубленого Раю Мілтонових одчаїв і подяки..." Він одчахнувсь. Майнули поли-крила і долі зник, де пінить Кольорадо..! Ах, чом його була я перестріла та не пішла з ним разом на загладу? 14. 5. 44 НАСЛІДУВАННЯ ГОРАЦІЯ О, не питай, Левконоє, про долю нікого і у ворожок ти таємниць не випитуй, О, не питай, чи зима ця остання в горах чи ще багато їх буде, чи ще не раз жертву приноситимеш ясноокій Діяні та Аполлонові ладан закуриш в лісах. І не питай, чи до рідних пенатів ти завтра мирно повернеш із кодлом крикливих дітей. Може, за місяць чи два хиткий корабель вже повезе тебе в лоно канадських ланів, або у хащі страшні австралійського бушу... Тож не питай, Левконоє, і не вивідуй тайн, що безсмертні боги мороком криють. О, не випитуй долю-недолю із карт, а розкладай в мирнім кутку пасіянси. 9. 4. 46 ІЗ ЯДЗУМІ ІШІДЗУ *** Над Бівським озером місяць. Виховзнув лук самурая. Тихо. Тихесенько. Зорі. Струни співають. *** Сакури над Еддом кращі, ніж над Окінавою. Чайки прокинулись дзвінко. Ліс під загравою. *** Зів'яла мімоза у вазі. В далеч знялись журавлі. Вщухла в кутку черепаха. Сосни. Дух з ріллі. *** Твої задзвонили струни. Крикнув павич. Легіт. Блищить Фудзіяма. Тихо. Ніч. 4. 6. 37 2. МЕГАЛОСТРОФИ СОБІ *** Я - поет священних пасій, п'ястуками відбиваю марш на моєму тулумбасі, і життя моє - клясичний шарж. Спролетарені буржуї! Пощо кажете ви, що я міт, що я навіть не існую? Сонце, що муркоче, як той кіт, я шпурну вам, наче бомбу, у радаризоване кубло, в ваші кляті катакомби, щоб усім вам в вухах загуло, щоб розсипались в атoми. В світі найпрудкіша птаха - струс, тож будуйте струсодроми, бо буде великий неба струс, скаламутить море в каву, і щоб завчасу вам утекти, треба мати добру вправу і швидкішим бути, ніж хорти. Коли душі, мов солома, спалахнуть, повірите тоді, що я - вічна аксіома, втілена у форми молоді. 2. 2. 47 АВТОПОРТРЕТ Крізь вії довгі і зірчасті зорять зіниці божий світ, а під волосся попелясте обличчя спадистий повіт. Дугасті підпирають брови широку царину чола, де довга зморшка думи ловить в промінезбірний фокус скла. І простий ніс - як горда вежа - поміж двома горбами щок, лиця простори ясні стежить; з вершка до вуст - короткий скок в те межигір'я коралеве, з якого линуть тумани проклять, любови й крики леві у тугу вічної весни. 7. 9. 40 СИМПОЗІОН Часом одвідують мене, щоби попить зі мною чаю, Рембо, маестро мій, Мане, Фан Гог, і Ґоя, й Гокусаї. І поки приятель Артюр читає нам про океани, - то креслить Ґоя "морт натюр": на гір тірольських гострі стани сухий настромлює кістяк, дає йому палітру в руки... І бачу я: це Горотак, що дотерпів на творчі муки. Підходить опісля Фан Гог та примальовує дівчину, і смерть пригадує шинок, де був зустрів її єдину. Бере пастель старий Мане та сполучає землю й небо. І знаю я: все промине, все часу гострий зуб стеребить та через триби перейме мене до вічности безкраю... Глядить, замисливсь Маллярме, і похилився Гокусаї. 2.11.45 ДИТИНСТВО Васалі - графи і барони - мою уяву полонять. Чому ж то, як у врем'я оно, мені тепер не років п'ять, коли я мріяв вечорами у Конґо бути королем, коли я бився з бахурами і мазав лиця в чорний крем? Чому ж не воїн я великий, який веде до бою рать? Чому не готтентот я дикий, що міг би тигра розірвать? Чому я хлоп такий лагідний, що і метелика щадить? Ну, що ж! Нехай я дуже бідний, та думність гонором горить. З Зеленого прийшов я Клину, прибивсь до дальніх берегів і на чужині не загину, бо скрізь лунатиме мій спів. Васалі - графи і барони - в залізних масках заборол, я не прийму від вас корону, яку несе мені креол. Бо кров моя, як гарфа, грає. Ні Совнарком, ні РКК уже тепер не залякає самотню душу східняка. 3. 8. 45 З ДИТЯЧИХ СПОГАДІВ Коли мене Килина Дрок вночі ошпарила окропом, я став зненацька мізантропом, зненавидівши всіх жінок. Була Килина Дрок невинна, бо виховзнув із рук баняк, а я ще був мала дитина і розуму мав на п'ятак. Дитина горе переплаче, дорослому був би капут. Тому почав жінок гарячих я уникати там і тут. Тепер із них уже ні одна не звабить дух до чорних мес, - хоч би й звалaсь вона Холодна, як от одна із поетес. Гарячі, теплі чи студені - у всіх є в горщику окріп, із лагідних стають скажені, хоч кропить їх кропилом піп. Щоб досвід цей узять до тями, вам треба вже з малечих літ крутитися під баняками, як неошпарений ще кіт. 9. 7. 46 ПАМ'ЯТІ ПРАДІДА МОГО Коли мій прадід галушки їв і запивав їх молоком, спогадував він рідний Київ, де жив безжурним байстрюком. А я, Порфирій, їм консерви, душею рвусь на Манґишлак, щоб заспокоїти там нерви, думки зцідивши крізь друшляк. Були у прадіда собаки, коти, корови і кнури. Моя ж худоба - чорні раки й недогодовані щури. Були у прадіда і бджоли, і з пасіки янтарний мед. А я, немов той бубон, голий і скрізь гуляю без штиблет. Були у прадіда барила, а у барилах тих вино, а тут нам кельнер тупорилий в тарільці піднесе - багно. О, дайте, дайте мені крила, злечу в той час, як жив Нечуй. Та ні! живи тут, мов ґорила і десь на дереві ночуй. Або подайсь в унрівський табір, живи там на галай-балай і у плянетному маштабі купуй, міняй і продавай. Мій прадіде, що галушки їв! Печу в Тіролю хліб із сой. Коли вже не попав у Київ, волію жити, як ізгой. 15.9.46 НОСТАЛЬГІЯ В майські грози, в літні спеки, із Варяг корейських в Греки, крізь розбитих міст стада, без рапіри і без стека мандрував я в край далекий Капулеттів і Монтекків, як Сковорода. Літаки мене бомбили, в темні сховища гонили; зойк розпачливий сирен, невеселий і немилий, витискав із серця сили, але був я сонцекрилий, як поет Верлен. Гордо зрікшись Асмодея, йшов шляхами Одіссея; на сирени співний дзвін відповів я: "Геть, Цірцеє!", щільно кутався в керею, милу згадував Корею і Зелений Клин. І прибув я в УНРРи лоно бо я рідний син Бурбона і кажу тепер "bon jour"; але серце чує дзвони у Софії й б'є поклони, хоч рідня мені Війони і Рембо Артюр. 28. 2. 46 АВТОБІОГРАФІЯ Шляхи від Сквири до Амура - з вкраїнських піль під океан, шляхи в батьківщину Тімура через Урал і крізь Саян... Де над потоком синім Ґанґа факір мережить Будди сон, чи там, де посвист бумеранга не зустрічає перепон. Або в траві високій прерій, де простір перетяв канал, вступив я в темний ліс містерій, у їх саванно-тихий шал. І десь лунав мені джаз-банда страшний розхристаний мотив і вабив острів Сан-Фернанда, мов Робінзона дальній спів. І десь топив я у лікері свій сум, заблуканий моряк, в красу чужих мені Ликерій давно залюблений маньяк. Тож прощавайте сарабанди, пантери, негри і містраль, всі Генрієтти, Мері, Ванди, Нью-Йорк, Каїро і Версаль. Вертаюсь знов на води Ґанґа мережити факірів сон і слухать посвист бумеранґа, де простір перетяв каньйон. Пускаю душу знов у мандри, в тіла звірів, птиць і рослин, щоб арабесками меандрів до горніх дертись височин. Мадрас, 25. 6. 41 ПАМ'ЯТІ СКОВОРОДИ Я був би комісар, коли би жив під Чигирином. Мене манджурський цар хотів зробити мандарином. Запрохував на чай до себе в Токіо Мікадо, та втік я у Китай, а звідти до Гайдерабаду. Там магараджа мав мене забрати до палацу, та я зрезиґнував з його шовкового матрацу. Подався в Тегеран, де міг би жити як ефенді, та в мене не талан так одягатися, як денді. У Смірні, місті фіґ, зістав би я напевно беєм, алеж і звідти втік, по морю поблукав Енеєм. До Риму почвалав, і в Вічнім місті з мене мали, покликавши конклав, Вкраїні дати кардинала. Тоді перемахнув я через Альпи до Тіролю, де (як ти, певно, чув) я грати мав високу ролю: мене іменував там головою УНРРи табір, щоб слави я зазнав у міжплянетному маштабі. ................................... Та я ся знову змив, зрезиґнував... Так світ мене ловив і не спіймав! 23. 4. 46 РАХАТЛУКУМ Kennst du das Land? Goethe Я з Европи геть полину! Тут не хочу більше жити і смоктати сталагміти замість доброго ландрину. О, як ваблять мою думу злоті вежі Царгороду! Там панує тиша-врода, є то край рахатлукуму. Із халви там хати-мури, смірнські фіґи на базарі а туркеньок очі карі обіцяють шури-мури. У Туреччині є парні, є мечеті і гареми. Та не товстобедрі Емми, а дівчата файно-гарні. Я криву візьму шаблюку та й піду у яничари. Буду пити східні чари і муллі я стисну руку. Я не хочу жерти миші і чужих котів ловити. Я піду в Анкару жити, де дадуть мені кишмишу. Я живлюся тут травою... Їдьмо, кумо, їдьмо, кумо у краї рахатлукуму об'їдатися халвою! 3. 9. 45 ЕЛЕГІЯ СОБІ З країни у країну блукаю викрутасами, дивлюсь очима ласими на соняшні вітрини. Не сплю я десь в постелі, не сплю під простирадлами, де дзиґарі з вагадлами нам ронять імортелі. Ночую просто неба під зорями-наметами, деревами-скелетами, й чого мені ще треба? Вночі часами плачу, коли зачую здалека млинарський скрегіт валика і гавкотню собачу. То кличе знов Ітака голодного, невзутого, безродного, забутого вигнанця Горотака. 1. 1.46 ОСТРАКІЗМ Пам'яті Клістена Довгенько вештавсь я по світу і добирав собі еліту між наших добрих земляків. На місці всидіти не вмів. Минувши Сціллу концентраків в Харібду УНРРи я потрапив: щоб не тинявсь, як неборак, по білім світі Горотак, - рішили в генеральнім штабі його посадовити в табір. Він не попав в загальний тон, бо не шанує самогон, не нявкає, мов кіт у марті, не грає з паскарями в карти... Женіть приблуду за кордон! Бо не співає в унісон! Хай їде у свою Корею! З руїн розбомблених Помпеї на нас він зиркає мов лорд, немов ми люди інший сорт! Хай їде між свої японці і вигрівається на сонці. Замість ґалет їдять там торт! Хай геть його повіє чорт! Хай ходить у своїй пурпурі в далекім соннім Сінгапурі! 17. 4. 46 ЗІПСОВАНЕ ЛІТНИСЬКО В гір високих барабани патиками ніг луплю, молоко небес з тюрбану у кишки тихенько ллю, із садків краду ночами черешневу я шрапнель і димлю, як Фудзіяма, у горлянковий тунель. З оселедцями в кашкеті із крамнички я іду і мене, як Марінетті, знає кожен какаду. Добре жити на літниську, що як справжній Целебес, не вклонятись гепам низько, продавать зірки з небес. Жовтий місяць як банан там, і ось я, змінивши фах, став небесним спекулянтом та ходжу по крамарях. Ті палаци, що у хмарах фантастично збудував, що не знищаться в пожарах, людям я розпродавав. Та не є вони естети: у світлиці золотій, де метуть хвостом комети, де бринить зірчастий рій, на блакитному паркеті навалили в купу гній... І не можуть жить поети в атмосфері тій страшній! 1.8.46 ВИСВЯЧЕННЯ Лютує вітер горовий, і дурять пахощі акацій, а я, такий ще молодий, повз мій тартак іду на шпацір. В моїй руці - важкий колун. Мов дзвін, гуде весняне сонце і, наче лісовий чаклун, мене золотить на японця. Загублений у цих лісах, жеру найбільшу насолоду, коли я з розмаху (чах-чах) колю ялинову колоду. Тут я спогадую Амур і не піду до міста жити. Мене не зваблює "амур", мене не зможуть одружити, бо я закоханий в березу, яка в розколині росте. Вона - як та свята Тереза, і вколо неї все святе. Дуби, модрини і каштани мене обрали в комітет, і з ними від самого рана я щодня граю у крокет. Не поминаю Бога всує і, нашим світом голубим не нудячи - горотакую і скоро стану сам святим. Форарльберґ, 7. 5. 46 V 2 Я йду, збиваючи ногами гори. В зеленім Інні неба малахіт, і видуває вітер термідору мені з кісток розcтуканий рахіт. Дивлюсь не Робесп'єром, не Маратом, як козирне мені француз солдат; лише фотографічним апаратом фіксую цвіту білий летопад. Коневі стрічному на тлі природи, в очей зирнувши кару глибочінь, в ній пізнаю озер спокійні води і рідних верб далеку шелестінь. Коли, збагнувши всіх істот єдинство, чужого пса хапаю я за хвіст, я знаю: це до днів мого дитинства такий тонкий, тонкий, тендітний міст. І мчу я геть, геть від мого барака, хвіст не урветься у моїй руці, бо - знаю - пес не ящур, а собака, що на зелені гонить манівці. Повз нас манячать дерева і гори, і вже зрослися ми в прудке V 2: моя просвердлює дзвінкі простори і гостроморда псяча голова. Форарльберґ, 19. 5. 46 МАРКІЗІ ПОМПАДУР Була маркіза Помпадур достойна рококо-кокотка, а я п'ю каву несолодку, покинувши мій Сінгапур. Прибивсь до дикого Тіролю, не до Людовіка, а до вола звертаюсь: "Мій королю!" і маю в скелині гніздо. Нащо палаци рококові, коли над кожним байраком мені берези ажурові химерним сяють рококом? Нащо мені та папійотка, ота маркіза Помпадур, достойна рококо-кокотка?! Сховавсь я за скелястий мур. Нехай Европа помпадурить, та світ мене вже не пійма, хай іншого когось обдурить.. Я зник, я щез, мене нема. 7. 8. 45 НА ШПИЛЯХ ГІРСЬКИХ Я на Цуґшпіце високо, згадую лани Китаю, в стратосферу, наче окунь, кожен день тепер пірнаю. Ні скарбів Чіян Кай-шека, ні ланів мені не треба, бо роззявила пащеку наді мною прірва неба. Гріє сонце, наче квочка. В теплій цій температурі я смаглію без сорочки, наче ґранд Естремадури. Не страшні тут стрептококи. По стрімчастій серпентині горній дух мій робить скоки, тоне в синій самотині. Тут горять крижин карати, тут я не складаю пакти, а, проклявши бюрократа, на шпилі росту, мов кактус. І простором сотні Францій муза нашої плянети, що шанує голодранців, обдаровує поета. Весна 1947, Баварія СХІДНЯЦЬКЕ ФУРІОЗО Так, я східняк! З Зеленого десь Клину мене тайфун завіяв у Тіроль, щоб виспівать тугу свою єдину між гір чужих, як темний Атта Троль. В мозолях руки з пилки і сокири, смолою й димом одяг мій просяк, але душа так рветься в синій вирій, що висміху й не чує: "ось східняк!" Так, я східняк! У пахощі вербени занурюю лише віршoвий рим, а чим же ви, духовні ґалічмени, в зеніт знесетесь над буттям моїм? Магістри темних ви кооперацій, тверді, м'які, ліричні паскарі, яким вагадлом вищих творчих рацій мене з моєї скинете гори? Ні, я східняк! Для мене сходив обрій, і захід обріїв мене приймав, коли я йшов сюди і в сірій торбі беріг ямбічну музику октав. І з ними знов верну на грань Амура, схід з заходом у грудях - два брати - щоб в батьківщину хромаля Тімура повноту сил вкраїнських принести. Тоді! Тоді ви прийдете покірні, на кожнім запобігливости знак, і схилитесь порожні і манірні із рабським кличем: "Хай живе східняк!" Тіроль, 16. 7. 45 БАВАРСЬКІ СТРОФИ Пізнавши жабомишодраківку між племенами "бе" і "ме", - од самих п'яток аж по маківку зівота й інша "ота" йме. Нажився я між бандуристами, попідпирав плечима МУР, реферував скрізь із магістрами, з майстрами всіх літератур. Запорошився від мірошників, начувсь вождів і вожденят, пізнавши ошустів, збитошників, кнурів великих і пацят... Втомилось серце всіми "івцями" і переїлося вже фраз про згоду між вовками й вівцями, що має здійснитися враз. У ресторані з уенерами ковтав не раз гарячий ром, впивався їхніми химерами, носив принцесам їхнім бром. Шуміла осінь листопадами, а я в теплесенькім кутку конспірував зі скоропадами і говорив: Merci beaucoup! Як вірний друг автокефалії, читав батярам, здирачам прекрасні лекції моралі я, щоб вийшов в люди вічний хам. Ах, не годуйте меценасами із Де-Пі-зованих палестр, бо зголоднів я за ковбасами, їх прагну в життьовий реєстр. Тому здруживсь я з аліянтами: вивчавши кодекс їхніх кар, то обкладався фоліянтами, то в небо линув, мов Ікар. Стомоторовими фортецями я захопився серед хмар, але втомився тими гецами, де править небо за бульвар. Ні, краще вже помчать ракетою в радаризований простір, щоб закрутитися кометою круг найкраснішої із зір. Вгорі був холод, був там голод, і я там жер самий етер. Було в пустелі неба голо, і я з одчаю хмари дер. Вгорі я враз замарив шинкою, забагши з кита знов ікри, і за бронзoвою чужинкою без косметичних мімікрій. Затужив знову за просторами заокеанських безбереж, за людожерами і зорями над кільцями атольних меж. Adieu, adieu! Европо з УНРРАми де грек Москві став впоперек і здуру в дибу вліз вертун-румун. Я полечу шляхoм лелек, щоб там, де океан коралями поріс, мов квітами моріг, знов побрататися із далями поет-блукар нарешті зміг, щоб там, де Пацифік атолами підперезав свій синій фрак, міг знов засісти над престолами порфирородний Горотак. 3. 1.47 ІНДЕСТАНСЬКИЙ ГІМН Як покину я цей край, табором десь інде стану, запроваджу рідний рай на незнаному баштані. Виплекаю кавуни, жовті кабаки і дині, Будуть жирні каплуни у моєї господині. Хай ногою лиш на ґрунт, на твердий десь інде стану, то родзинок цілий фунт на бенкет собі дістану. Родзинкaми з капшука буду кури годувати. Для собаки, для Жука, постіль постелю із вати. З мене тут не буде пан, паном я десь інде стану. Де ж той арґентінський лан, де оттавські ті майдани? Може, вирій зацвіте мені в соняшній Ґвіяні, бо там справжнє вар'єте: на деревах павіяни, жовті леви в чагарях, довгі гади, хижі кобри. Хай живе мисливський фах! Буде там нам дуже добре. П'ють там вина з бурдюків. Не піду на Інн до стану наших милих земляків, табором десь інде стану, де цукровий очерет. Хрін дістану, кмин дістану і збудую мінарет, може, в нетрах Індостану. 9. 10. 46 Я Не розгадає ідіот мою істоту триєдину, бо справді склавсь я з трьох істот: одна бере усе на кпини, а друга пестує ліризм, і третя олівцем і тушем страшний малює катаклізм, що рівновагу всю порушив, мій неподільний організм мечем натроє розщепивши, вложивши в нього вампіризм і неозірністю прикривши. Отак на захід, південь, схід, у трьох керунках цього світу, щоб склали ви про мене міт, я душу змушений троїти. Мене, читачу мій, не лай, бо я не триголовий Цербер: сорока, ящур і бугай красуються в моєму гербі. І в триєдиності моїй тобі явлюсь, як у порфірі - трьох різних постатів носій, ніким не збаданий Порфирій. 17. 3. 46 3. МЕГАЛОСТРОФИ ІНШИМ МОЄМУ ВЧИТЕЛЕВІ МАЛЛЯРМЕ О, Маллярме, мій лебедю співучий з Драй-Хмариних озер пісень! Твоя поезія - не ясний день, а темрява, яка покрила кручі. Мій темний стиль мене з тобою лучить. Не слухаймо критичних теревень, бо критиків статті, дурних як пень, прислужаться папером на онучі. Нехай п'ята їх душить, мов змію, що хоче славу стратити мою, нехай повільно розітре на порох. Один крила твого сріблястий порух - і не загавчить нас ні oдин пес, о, лебедю дзвінкий парнаських плес! 7. 3. 43 ЕЛІТНІСТЬ Дмитрові Донцову У джунглях вікових традицій, як український ти Ньютoн з падінь і злетів одиниці могутній викресав закон. Де без оаз була Сагара на твань розмулених еліт і гидко шкірилась почвара бунтарства, крізь вікoвий пліт, там апофтегмами закону колись розгублений наказ ти вклав у мужній спад канону для етносу вкраїнських мас. Тепер в річище реґуляцій ввійшли і замір і слова, бо мус твоїх логічних рацій кайданність черні розрива. І не блукатиме без керми із вас ні одна й ні один, кого веде повз вічні герми Деметри божеської син. 9. 9. 44 АРХИСТРАТИГ Є. Маланюкові Ще й досі ти бурхливий кратер, що мечеш ляви лютий жар, о, строф залізний імператор, у небо зваблений Ікар! Налитий соком беладони, закутий в панцер золотий, земної зрікся ти Мадонни і в похід вирушив святий. Прокляв Петрову Приську свійську, полинув простором ген-ген архистратиг самотракійський, перстом відзначений Євген. Незрушний стане Капітолій, із лаврських виросте руїн, і сяде Рюрик на престолі і в мідяний ударить дзвін. Вночі твій привид фосфоричний, розтявши дим височини, вливає фарби феєричні в мої безбарво-темні сни. Тебе, безсмертного навіки, тебе, зневажувача стад, провадить безголова Ніке степами скитськими Геллад. 9. 12. 45 ЛЕОНІДУ МОСЕНДЗОВІ Нарікшись сином зодіяка, без крил полинувши в етер, руками ти повітря дер і віршем присмиряв макака. Шукаючи до зір моста, ти цілував прекрасну музу, не безсоромну, а безпузу, у неціловані вуста. Суворіший, ніж Робесп'єр, духовного прокляв ти ланця, що сів на корабель голляндця, який чужі простори жер. Свербкий загострюй свій язик. Нащо тобі земна кльоака? Лишайся сином зодіяка, плекай турецький молодик. Переповзай, мов таракан, Молочний Шлях. Дурний нащадок доробок твій візьме у спадок і скаже він: "Канітферштан!" Пий у висотах неба чай (хай місяць буде за цитрину) і ґалаґанами шпурляй у нашу прокляту долину. 10. 6. 46 АРХИСОНЕТ ЮРІЮ КЛЕНОВІ Шляхом уславленим конкістадорів, що розбишаків ним повів Кортес, подався ти, шукаючи принцес, в країну мавп, і лям, і помідорів. По всіх морях носив тебе твій порив. На щоглу буря гавкала, як пес. Чому ти не поплив на Бенарес? Чом за новою Січчю не нишпoрив? Але в козацьку Січ - клич, чи не клич віддавна не пускають Беатріч. Стирчати їм на грані периферій c т о в п о м. Як ти спрагнів, залізний скинь шолом, кенґурячим налий 'гo молоком і відпочинь на попелі імперій. 11.7.46 МИРОНОВІ ЛЕВИЦЬКОМУ З великим казаном коштовних фарб (від індиґо до кольору морелі) мандруєш ти, як давні мінестрелі, по всіх світах тягаючи свій скарб. Стань, друже, графом графіки, як Нарб- ут; головою бий об мур Растреллі, проціджуй молоко на акварелі, а Вацмана - за сніжну шапку шарп! Для недокінченого натюрморту часами позичаєш ти у чорта кобальт і охру, руж, цинобру, крем. На барви спектра розщепив Сезанна і глянь: живим трояндовим кущем вквітає Дон Жуан у донну Анну. 24. 1.47 ДІЯМЕТРИЧНА ПОЕЗА Присв. Н. Скажи, скажи мені, хто ти єси? Із ґаври ти потрапила до Гавра і стала здобиччю іхтіосавра. Плекали молодість твою ліси, і ґвалтували в давнішні часи тебе силени, Пани і кентаври. Пощо ж стрибнула ти в обійми мавра, що стереже спізнілий дар краси? Скажи, скажи мені, о bella donna, навіщо мавр об'ївся беладони! Минаючи Париж і Амстердам, я з іншого кінця діяметралі, простуючи по рівній магістралі, прийду у твій заклечаний віґвам. 5. 9. 45 ФЛЬОРІДСЬКЕ ДЖЕРЕЛО Присв. музі Юрія Клена О, днів моїх карбовані медалі, юнацтва килим золотий, суворі іспити ордалій і в далеч порив голубий! О, ні сучасности не стерти ваш вогняний іскрястий слід, нема загину вам і смерти, прозорі ви, як перший лід. Вам віють лагідні пасати, вас не помчить палкий самум в пустелі простір пелехатий, вагітний випарами дум. Дорога проста і строката веде крізь бурі і вогонь: юнацтва джерела шукати і пити воду із долонь. З твоїх долонь, Кассіопеє, що будиш відгомони днів і загортаєш у керею своїх весельчастих ланів. Все, що минуло - нам поверне ковток чарівний із криниць: сніги, первоцвіти і терни, вечірні виблиски зірниць... І мартовські не стрінуть іди того, хто, мов конкістадор, в садках розквітлої Фльоріди забув скелястий Лябрадор. 1.3.46 ДАВИД (Сонет) Коли Давид недужий став літами, йому дівча привів придворний маг гарненьку недолітню Авісаґ, щоб та старого гріла тілесами. Хоч як вона крутилась у нестямі, марнодаремним кожен був зиґзаґ. У рай жаги, довершень і виснаг йому не відчинила пристрасть брами. Мораль цієї повісти така: коли кохання ти пізнав всебічно, коли ти вже не вартий п'ятака, - втішай себе любов'ю платонічно. Коли зварився на червоно рак, тоді йому на думці не гопак. 5. 9. 42 ЛОТОВИМ ДОНЬКАМ (Сонет з зайвим рядком) О ви, розпусти темної доньки, що батькову увагу вдвох приспали і на гріховнім ложі зґвалтували, - не простягну ніколи вам руки! Не вам конвалій весняних вінки! Мітлою гнати б вас у храм Ваала, у темні капища Сарданапала! Куди поділись ваші байстрюки? Нащадки їхні, люті і нечисті тепер, мабуть, пішли в енкаведисти, і зброя їхня - мавзер і наґан. О, батьколожниці, прелюбодійки! Занапастили плоть старечу в двійку! Її смакуючи, як марципан, за неї гризлись ви, мов за банан! 25. 9. 42 ЗНЕКУЛЬБАЧЕНИИ ПЕГАС Вона дрімає, полум'ям зорі вечірньої залита, на адамантовій горі у вежі з хризоліта. На подушці, що пухом із кульбаб набита, спочиває голівонька, яка могла б моделлю стать для Гокусаї. Прикрита шерехом легких повік очей блакить озерна. О, що тепер земний твій вік, і що життя твоє мізерне! Вдивляйся і поволі кам'яній у радіснім полоні. Все, що ти вимріяв, у ній співає, наче у канцоні. То муза спить лагідно-чарівна незаймана і чиста, така погожа і ясна в прозорім світлі аметиста. Вона, у Косача шукавши тем, поринула у сплячку, і хаос первісний з поем їй закрутив вві сні Осьмачка. Хвицнувся переляканий Пегас, не стравив баляндрасів, чкурнув і бродить самопас десь аж в околицях Мадрасу. 4. 2. 47 ВІРЮ І НЕ ВІРЮ Я вірю: лев родився від левиці і буйний тигр від буйної тигриці, а від мудрихи мудрої мудрець, бо від самиці родиться самець, тож від Самчухи родиться Самчук, а від Маланки тільки Маланюк. І віри лиш мені не йметься, що родиться осел від оселедця, що народивсь Наполеон на полі, і що де-Ґолі родяться не голі, що барбар народивсь від барбарису, що партизан не мав в колисці кріса, і що Осьмачці скрізь живеться смачно, та що йому не страшно і не лячно, що він за вірші виміняє яйця, і що, скидаючися на китайця, з довженною косою ходить Косач і мудрости три коші нам накосить, що Ситник тільки ситнім хлібом ситий, коли поеми нам почне трусити, що буряком живиться Буряківець, і що Манило всіх зведе нанівець, що вірш Холодної бував холодним, і що Гординський випестить город нам, та що Багряний є багрянородним і не настрочить одіозних од нам, і що не є Славутич хлопцем славним, або Державин критиком державним, що генієм не оголосять Барку (бо хто не вірить - хап того за барки), і що за мурами усіх топ cher-ів не візьме під високий захист Шерех, що, заробивши на Канітферштані, купити можна Мосендзові штані, що заклене нам Клен Лілі Марлен і попелом засипле весь терен. Але я вірю у сокиру, у мій тартак, я, дон Порфирій, ідальґо Горотак. 31. 1. 47 4. НА ТУЛУМБАСІ ГІР ХОЧУ БУТЬ ОРИҐІНАЛЬНИМ Хочу буть ориґінальним! На вершку Мон-Бляну ставлю фортеп'яно Хочу жить пірамідально! Добуваю з гір опали. Засідлавши зебру, мчу у чорні дебрі і полюю на шакали. Я рубаю сикомори. Купчу для еліти всюди копроліти, метеори й мандрагори. Щоб додати зайцям росту, дав я білогузим пити білу будзу, - стали зайці довгохвості. Виробляю я чорнило з шкіри темних негрів. Славлю Аду Неґрі і Оленочку Курило. Я нашлю на Франка маврів і махну за Альпи. Позбираю скальпи допотопних бронтосаврів. Я пірну шляхом парабол геть у стратосферу. (Кажуть лорди й сери, що оговтатись пора би). Вирублю я ополонку десь на Нілі в кризі, а як буде криза, в ній утoплюсь, як болонка. Хочу буть оригінальним, не люблю повтори і піду в тореадори, щоби жить пірамідально. В мур вростаю головою. Вріс уже по плечі і на злу малечу грізно дриґаю ногою. 4. 5. 46 ПОЕЗОМАХІЯ Коли хочеш ти в поети, щоб у римів дзвінкосилети для Параски чи Одетти, Приськи, Муськи, Ванди, Ґрети майструвати тріолети, дитирамби і сонети, канцонети і нонети (та альбомні вірші detto) приправляти вінегрети і коктейлі та паштети на парнаськії буфети, - мусиш мати всі прикмети, за якими ось ґурмети вин оцінюють букети, не зирнувши й на віньєти. Мусиш знати про гамети, спірохети і пурґети, ґалеоти і корвети, хто були Сокслети й Сети, що росте у горах Крети, як їдять даяки й рети, який припис етикети на акулячі котлети, що пили апологети. Мусиш жити як естети (боронь Боже, не аскети!) знать субрети і ведети, та носить тип-топ штиблети, цвікр, колети і берети, і льорнети та лянцети, пістолети і стилети, - взагалі ж усі предмети манікюри й туалети. Мусиш вміти піруети, вольти, браси і курбети, танцювати мінуети як колись перипатети, не боятися лабети личаківської вендетти. Мать в Америці три тети, діставать від них пакети, де доляри і песети (не макети, а монети), - ось тоді за ці арети (а по-нашому кебети) з прозаїчної ти Лети перейдеш до Ґльоріети, де, як ті анахорети, лавром живляться поети. 19. 3. 37 НЕ ХОЧУ He хочу знати скоморохів, плясців, гудців і мавок-дам; хай граються самі потрохи, не пхаючись у мій віґвам. Не хочу мати і гарему, жінок бездушних і пустих, що пожирають стільки крему і плітки в'яжуть в акростих. Не хочу ховзатись в сальоні, в етикетальнім парнику; вже краще спати на вигoні, в автокефальному кутку. Не хочу мати чорних фраків, брильянтів пригоршні й монет, писати хочу для бурлаків, що їх не звабиш на паркет. Складайте голови на блюда, а я свою кладу в кашкет, бо, може, в середу вже буду з чортами грати у крокет. Тегеран, 15. 7. 42 НЕОІМПРЕСІОНІСТИЧНЕ Замаєний блахман палітри, софізми "ізмів", музи сон та ембріон, що сохне в вітрі, забарвлений в пірамідон. Картонові насіяв фльору, топографічний ставить храм, метеликує метеором; чи діямант - не знає сам. Кобальтосірі плями фарби, м'яка топазова емаль, мов сталь - гнучкі фактури карби, індійський руж, шпаркий кораль. Та знову хромове обличчя макаброю зорить із рам, устам твоїм цілунок тиче чудних перверсій, діяграм. 14. 5. 38 ПИЯЦЬКА ПІСНЯ Не на острові я Балі, а під Сквирою живу; мене ловлять канібали, і жеру я тут траву. Хоч не б'ють у тулумбаси при вогні священних ватр, але ловлять на ковбаси, будуть патрати між шатр. Не втечеш тоді нікуди, бо засмажать на вогні, печінки складуть на блюда, буде, буде по мені... Утечу я з цього краю, керувати буду путь на заклечані Гаваї. Хай у жертву принесуть дикуни богам незнаним. Там загину, як поет, а не в полі між бур'яном, для ковбас і для котлет. Чом я не на дальнім Балі, а у Сквирі, там де бруд і де рідні канібали без гарніру смажать люд! 31.5.35 АСИРІЙСЬКА ОДА То UNRRA Дав колись закони мудрі а сирійцям Гаммурабі, а тепер ні пер, ні пудри, ані навіть ґумірабік..! Де дістати в біса-чорта полотняного паперу, щоб рядків моїх когорти брали в бран мої химери, щоб папір не дерли пера? Бо на все наклали тaбу! О, покину я цей табір і піду в той край далекий, де панує Гаммурабі, де літав каліф-лелека. Бо нема того закону, щоб на світі не бувало ч аю і синдетикону, ані навіть ідеалу... 2. 12.45 ЛЯЙТЕНАНТСЬКА МІСТЕРІЯ (Баляда) У темноті підранній порта дрімає Чигирин. П'янка невиспана ескорта чекає ще відвідин чорта і допиває джін. "Так ніч що ніч... - бурчить старшина, - чекай... прийдe, чи ні... навіщо здалась Україна для цього бісового сина відлюдка сатані!.." Аж двері рип. Фантом столиці світoвої імли стоїть у дверях. Блиском криці стріпнулись гостеві зірниці, мов степові орли. "Gut Morgen, пане наш! Хоч зрана ще не піднісся край. Але очікувати пана така нам вчора була дана путівка у відчай". Чорт засміявся тихо-дзвінко: "Ану, налий мені! Ти ще зелений, любий синку, щоби вислухувать водинку пекельнії пісні. Я знищив тільки то атoмів на кілька тисяч тонн, а ти від мене хочеш громів на чигиринських сонних сомів! Кинь краще щось на кон! Дай засмальцьовані ці карти! Ось тут атoмів жмут. Насип мені й собі півкварти, мішай, здавай! Хутчій! Не варто вже озиратись в кут. Бери! Давай же, ляйтенанте! Хай підійдуть бійці! Дивись: на цім кладу я канті, що дав мені на спомин Данте в останньому кільці". Тремтить юнак. Тремтить колода в розтрясених руках. Втекти? А де знова нагода зустрінуть Асмодея з роду, що сіє смерть і жах? "Тож добре, пане! Проти жаху пекельних ваших сил прийміть у заклад цю папаху, а з серця мого ці ось шахи на цей картярський стіл". Беруть. Шурчить в руках банкіра майбутність поміж карт. Стоять бійці без диху. Міра стискає серце командира, бо дійсність - це не жарт. Король, десятка, туз і краля... Юначе, зупинись! Чуть, як зідхає митна заля, а з-за дніпровської віддалі гудки враз ізнялись. І скочив чорт, як навіжений: "Ти грав лише на час! Тут маєш атомів імена, що їх енергія шалена чекає вже на вас. Не хочу ні землі, ні пекла! Давно позбувсь раю! Нехай вогонь Миколи Текла, немов розплавленая Гекла приймe назад струю моєї зненависте, злоби і програних ночей! На, ляйтенанте! Ти для проби сьогодні виграв. До вподоби тобі цей блиск очей!" Він зник. У сутінку світанку Чигрин кидає сни. Біля розіграного банку з бирає вигру до останку побідник сатани. 4. 4. 35 ПОЛЮВАННЯ Пішли ми з дядьком раз Свиридом на полювання в сопки дальні, ущерть просякнуті Майн-Рідом, як ті ґльобтротри ідеальні. Старого ми зустріли тигра - шайтана тaйґи, людожера - його був програш, наша вигра, як обскубли йому ми пера. Я витяв серце в звіря крісом та з'їв із коренем джень-шеню і, опанований злим бісом істоти тигрячої, в жменю вхопив небогого Свирида і проковтнув, як тигр рекіна... Візьміть, візьміть від мене Ліду, аж апетит мене покине! 17.5.35 МАЙЇНЕ ПОКРИВАЛО La vida es sueno Calderon Там де царствує Озіріс, де цвіте блакитний ірис, де палкі сплетіння тіл, - де тече повільний Ніл, - я плекаю білий лотос. Цілий всесвіт - orbis totus - порошинка то мала, наші мрії - біла мла. Покривалами Ізіди вкриті люди, мов сновиди. Тіло - для душі ґараж, а земне життя - міраж. Може, ми лише акриди, непотрібна саранча? Чи кокони-хризаліди, де під бганками плаща сплять метелики майбутні?.. В нільські води каламутні я дивлюсь - не бачу дна, бо водичка то брудна. І вилазять крокодили, зуби шкірячи немило. Та не вір своїм очам, як і іншим глядачам. Все це покривало Майї, що у порожнечу має: крокодилячий конклав є ніщо як плід уяв... Там де царствує Озіріс, Лідо, мій блакитний ірис, зануряймо сплети тіл в небезпечно-жовтий Ніл. 31.5.44 ТУГА ЗА РОБІНЗОНЩИНОЮ Пам'яті Данієля Дефо Я хотів би бути Робінзоном і виховувати лям; пальмі, що не стала ще вазоном, стиха мовити "Madame!" Сиром лям'ячим мою печеру догори б я загатив; пальмове вино, мов із патери, із долонь би просто пив. Не читав би я газет ніколи, полював би цілий день і на спеці тій ходив би голий, наче той обдертий пень. Рибу я б собі ловив помалу та зі звірми мав би стик, а піймавши злого канібала, з нього смажив би шашлик. Там були б кокоси і банани, а в кокосах молоко, - не консерви в коробках бляшаних, що їх дістає Грицько. Не ходив би я тоді до кіна, закруглив би черевце, бо ковтав би тільки вітаміни, вітаміни В і С. Та життя свавільне і жорстоке, бо загнало у куток, і не зробиш на Гаваї скоку: маєш унрівський пайок. Алеж я хотів обнять олeня, чоколяду дарувать не Парасці, Присці чи Олені, - нею ляму годувать. Я хотів би бути Робінзоном, хочу жити, як Адам, пальмі, що не стала ще вазоном, мовить пошепки: "Madame!" Тіроль, 9. 9. 45 НЕ БУДЬ СВИНЕЮ! Коли мудрий Одіссей, повертався у Морею, звабила його Цірцея, як і інших всіх гостей. Хоч вітала як людей, гнала потім їх до сажу, до свинячого ґаражу й обертала на свиней. Там чаклунка чарівна не поїла бідних ромом, годувала тільки жомом, не була вона дурна. Хоч мене удар прибою аж на твій закинув пляж, та не буде тут блямаж: не натопиш з мене лою! Одіссей був многомудрий, не скрутив його "амур", бо лиця собі не пудрив і не був звичайний кнур. Не сажай мене до сажу, не роби мені масажу! Може, справді ти і фея, та не піду я у хлів, щоб нажертись буряків, бо не хочу, о Цірцеє, буть подібним до свиней я! 3. 4. 44 *** Ночь тиха, пустыня внемлет Богу.. Лермонтов Під променем Альдебарана в Сагарі я перегортав священні сторінки Корану, пророцтва ті на віру брав. Вино я виплеснув з бокалу і прислухавсь: у далині джунґлисто гавкали шакали і бедуїн співав у сні. Верблюди спали десь в оазі, хропли у пальмовім гаю, а місяць у лазурній вазі промінність розсипав свою. Враз лева крик роздер ту тишу, що у пустелі залягла... Тобі листа, о Лідо, пишу: чом ти зо мною не була? Ти теж би скрикнула в екстазі, мені стрибнула б до колін, і ми зблукали би в оазі в рясну екзотику рослин... Схилившись мовчки над Кораном, листаю тихо сторінки, дзюрчить джерельно жаль фонтаном на спрагнені сухі піски. Хроплять під пальмами верблюди, дрімає у кущах баран, що завтра на шашлик нам буде, і світло ллє Альдебаран. 7. 8. 44 ТУГА ЗА РОМАНТИКОЮ На мотив Г. Гайне Я стою на кучугурі і питаю: "Де ви, де ви, королі і трубадури, що у гeрбі мали лева або вовка чи медведя? Де ідальґо у сомбрері, де мілорди і міледі і шляхетні горді сери, Куніґунди, Есмеральди, де Брунгільди і Сіґурди, що про них співали скальди? Де священні всі абсурди? І мовчить навколо простір, тільки серце мовить стуком: "На безлюдний плиньмо острів, заночуймо там під буком. Бо самі тут фармазони, спекулянти і батяри, що торгують самогоном, продають вино, сиґари, чоколяду і консерви, та з азартом грають в карти, і всіляке інше стерво, що романтики не варте". 19.41.46 КОРОНАЦІЯ (Нічний кошмар після рицини) Мені сьогодні снився сон, що мали принци і магнати мене в цю ніч коронувати. Я вийшов, гордий, на балькон: Внизу прапори, ліс колон і полк мій імени Чупринки. Заграли марша катеринки, та не прибув мій фаетон. Дарма зревів я, мов циклон, що я ніякий узурпатор, а справжній, справжній імператор і строф залізний камертон. Ввійшли до мене сер і дон і мовили: "Усе відомо, і не врятує вас від грому шпіцберґенський пірамідон". Були ті двоє - сер і дон - Бабій і Балка, два поети, втягли мене до кабінету самотнього, в тісний полон. Я сів на двохвилинний трон. Відтак, щоб докінчить бурлеску, в порожню прірву з тихим плеском нутро знетяжив афедрон. 5. 11.46 ТАЄМНИЦЯ Ой цитьте та мовчіте та нікому не кажіте! Цитьте! Народна пісня На зрадь нікому, Лідо люба, того, що врешті мусиш знать: я правнук злобного сукуба, прапрадід мій - інкубин зять. Маґістер я демонологій і доктор бісових всіх прав, любови й кабали дороги давно я простудіював. Ще досі корінь мандрагори на шиї нoшу у вузлі і на баварські Лисогори на чорнім часто мчу козлі. Вирує там вже тарантелла, чека рогатий Бефарот і обіймає Сатанелла мене - нащадка Астарот. У переверть, немов колеса, ідуть бісиці і біси, розпочинає чорна меса на всі пекельні голоси, гримить безстидна сарабанда, я заклинаю з чорних книг, і падає пекельна банда мені підлесливо до ніг. Коли підношу пентаграму - усе німіє і тремтить, як я у жертву Білу Даму розпочинаю приносить... А потім знов сюди вертаю, як звичайнісінький студент. Ніхто, ніхто, ніхто не знає, що я Люциперів доцент! Якщо не зраджений я буду, у тайні здержиш ці слова, - то будем ми в страшному Вуду для всього, Лідо, з пекла люду Мамалюа й Папалюа! 5. 6. 46 ПЕРЕВЕРТЕНЬ Вночі я обертаюсь на собаку, рябого, куцого Жука і, підбігавши хвіст, біжу у мряку, як хтось підійме патика. Нема мені ні вогнища, ні друга. Як вийде місяць із-за гір, а морду задеру і вию з туги і сумно гавкаю до зір. Часами повз ти плинеш, мов комета, моя кохана і ясна; ідеш і не дратуєш крізь штахети затурканого гавкуна. А, може, ти мене тоді й не бачиш; бо що тобі, моя струнка, любов, і туга, й залицяння псяче хвостомахального Жука?! ЧОБОТИ Три чоботи купив я в діда, Два чоботи на ноги вдяг, а в третім я ношу обіди, сливки, грушки та черепах. З криниці воду ним тягаю, скрутивши шельки в мотузок, а часом коні напуваю і в нім ховаю мій "пайок". Три чоботи купив я в діда. Два чоботи є на ногах, а третій чобіт, мила Лідо, вночі стоїть у головах. Бо двом ногам, то й досить пари (аби підметки ти підбив). Я з третього зроблю акварій і розведу в нім щупаків. Три чоботи купив я в діда, та лиш на два з них трачу крем. Нікуди в третьому не піду - і жадних тут нема проблем. Смірна, 21. 7. 44 *** Пам'яті Ґетца фон Берліхінґена Є різні колекціонери - аматори до всіх дурниць, Значки, відзнаки, бонбоньєри, панчохи, защібки спідниць, зірок фільмових автограми, підметки визначних людей, - збирають це на кілограми, тьму витрачаючи грошей. А я збираю (без пристріту і завжди свіжа голова!) на мовах із цілого світу Ґетц Берліхінґена слова. Хоч, може, збірка ця не в моді і не ввійшла ще до манір, але стає мені в пригоді серед чужих гостинних гір. Бо часом вжити так приємно, тамуючи подяки крик, слова магічні, потаємні - тібетське "нґаї ркуб лдоґ-чіґ". Бенарес, 19. 12. 41 VENIT MORS VELOCITER Плине синьою сагою ніч. Пітьма падає габою з пліч. Тихо на горі шепоче ліс. Вирячив на скелі очі біс. Зануряє у болото пуп, і з'їдають готтентоти труп. Мчить у простір Леонору чорт, дивиться в страшні повтори морд. Обливає місяць кров'ю схід. Мертвий Стікс перейду знов я вбрід. Німець гаркає з вагону: "Links!" Ліг у тінь Тутанхамона сфінкс. Серце жахом налилося вщерть, і блукає, мов та осінь, Смерть. "Є тут Горотак?" - питає в мряк, і луна відповідає: "Так!" Тегеран, 1. 1. 42