АВТОПОРТРЕТ БЕЗ РЕВНОЩІВ

Благословляю жінку, що на світанку відслонить
Вікна в твоєму домі.
Її вимита шкіра ряхтітиме холодом,
Як розтяте вранішнє яблуко.
Жінку, яка безшелесно, навшпиньках
Пройде на кухню,
Поставить каву.
Її очі і руки будуть при цьому сміятись.
Благословляю цю жінку,
Сонну птаху її волосся,
Затамований подих її ходи,
Сірника, що горить між пальців,
Роздвоюючись у безоднях зіниць,
Повільну блакитну музику вен
На руці, піднятій з гребенем...

Благословляю жінку, яку я тобі дарую,
Жінку, якій належить пильнувати твій добрий ранок
Це я відливаю її для тебе
Зі слів ясних, аж пекучих,
Що по краплі стікають поверхнею шибки,
В яку дивлюся,
І в її глибині коливається
Підводна квітка мого обличчя...
Благословляю цю жінку — як усе-таки шкода,
Що цієї жінки тобі ніколи не знати.