— Невже ще існують люди, котрі читають вірші? — спитав поет. — Бо ж вірші — то тільки паперові серветки, Що слугують мені до промокання сліз. Люди, котрі підбирають мокрі паперові серветки, — це ті самі, що лишаються з потерпілим, доки не приїде карета «швидкої», ті, що можуть подарувати квіти незнайомій самотній жінці — і піти собі, так і не назвавшись, ті, хто завжди має час для заблуканих перехожих і для старих людей. Невже ще є такі люди? — спитав поет. — Бо я до них не належу...