ТАТАРСЬКИЙ ТАБІР
І
Весь табір спить. Лягають тіні ночі, 
танцюючи по зляканих шатрах... 
І сон літає, ледве чутний птах, 
лиш вартові вглибляють в далеч очі.

Давно затихли розпачі дівочі...
Ясир вже спить... В бурхливих, хижих снах,
зростає воля в прадідних степах,
молитву помсти ярої шепоче...
І чутно кобзу й співи одаліски, 
а поруч — тихий стогін ясиру. 
Лиш де-де хтось в одчаю крикне різко

і в судорогах землю рве сиру.
На гамір, крик, на різкі гули, свисти
спадає ніч у зорянім намисті...
II
Вже ніч пливе нечутно і широко, 
і розливаються сріблясті хвилі... 
Поміж шатрами — татарин похилий 
крадеться, мов хижак пруживим кроком.

Ось-ось — ясир... І бранка кароока, 
мов мрія ночі, що струнка й безсила, 
до себе вабить і шепоче: «Милий!», 
і гнуться палко і стегна, і боки...

Сплелися тіла два в цупких обіймах. 
...А ніч застигла, мов холодна криця... 
Рука її нестримно та спокійно 
підносить ніж...
А очі мов в вовчиці... 
Різкий удар... харчання татарина... 
І бранка встала...
« Це — за Україну!»