НІЧ
Ось тобі, вбога пуста голова,
перше знамення Різдва – 
снігу добув ти для білих поем,
вітру черпнувши плащем.

Крила не тут, але спогад крила
на ніч прип’яв до стола – 
мить, наче рибу, ловиш багром
і повертаєш в огром.

Тільки тепер вона має печать 
віщих прозрінь і зачать.
Є в ній зима – цегляні димарі
теплі о білій порі.

Ось тобі й ніч, пуста голова,
напередодні різдва,
Хочеш – придумай, як до зорі
рушили тріє царі…

ЗОРЯ
Там, де нас немає і не буде,
сніг упав на вежі і сади.
В темряві жаріють без остуди
вогники у вікнах зі слюди.

Сяють ночви, тесані до ладу,
і м’яка для купелі вода.
І зоря таємну має владу.
Ляда. Чоколяда. Коляда.

СУМНІВ
Такої ночі перейду місток,
ступлю на сніг і подолаю схил.
всього мене – до мозку і кісток
пройме мороз, опівночі стосил.

О ніч німа, пустельна і совина!
Цей холод, ця тілесна печія…
Матерія – первинна. Це – провина. 
(Як не моя й не Божа, то чия?)

Мої знання сумнівні і сумні.
Тому й жага нуртує, мов аорта, - 
і я не сам: глузлива пика чорта
по-змовницьки підморгує мені.

Беріть мене, панове чортівня!
Тягніть у вир, де душу розітнуть.
А там, де народилося ягня,
про мене, безнадійного, зітхнуть…