* * * 

Білявий день втомився і притих, 
І з глибини блакитного спокою 
Прямує сонце тихою ходою 
До роздоріжжя вечорів смутних. 


Не довгий час спиняється у них, 
Поломеніє пізньою красою, 
Немов на обрій зводить за собою 
Примари мрій криваво-золотих; 


І дня нема. Та променисто-ніжний 
На ясне небо, на простір надсніжний 
Розлився світ і не пускає тьми; 


Лиш місяць срібний тихше і смутніше 
Ті ж візерунки темносині пише 
На білих шатах пишної зими. 

Земля i вiтер. Київ, 1922 p.