АПОКАЛІПСИС

Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети 
тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем 
і в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, 
і місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. 

Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. 
На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, зелінка й вогкість 
Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом 
аж обростуть за ніч, мов круглі пні, кошлатим мохом! 

Підземних рік слизьке, примарне зілля, мокрі зорі й змії, 
долини місяця оброслі горіховим гаєм. 
Сто днів і сто ночей ідуть руді дощі і вітер віє, 
вода підноситься і зорі й тюрми заливає. 

Де не оставсь на каменю ні камень, де зрівнялись гори 
знов мулярі нову тюрму будують з брил квітчастих. 
Цвіте під шибеницями багряне квіття мандрагори, 
і мотуз вішальників для живих приносить щастя. 

1936