БУРЯ

Надходить буря. Сиві вільхи 
в тривозі туляться до себе. 
Щоб відідхнути, просить пільги, 
хоч на хвилину, в багрі небо. 

Мов стовп, піднявся вихор тричі, 
і сяють блискавки, аж маки 
червоні сплющують зіниці 
і клоняться хорунжим ляку. 

Кларнетів схлип, і вітру помах, 
і виє лис — нічний астроном. 
Червона неба папілома 
прорізана, мов бляха, громом. 

Це з-понад бурі безкрай вільний, 
схилившись, риє в хмарах ями. 
Тоді слова швидкі й доцільні, 
мов леза, схрещую з громами.