ДИВО

Над ранком. Зорі з вовни мряки, 
мов злоті гудзики з плаща, 
відпоре день і сім’ям маку 
розсипле солов’ям в кущах. 

В сувоях тиші сплять долини, 
де мох задуми й мох імли, 
аж скотиться стозерна диня 
на лопуховий ранку лист. 

Як диню сонця зсуне вітер 
на решето ясних долин, 
розплющують зіниці квіти 
і листя рветься в дальню синь. 

А серце, що, незаспокійне, 
збагнути хоче все до дна, 
тріпочеться і з листям рвійним 
до болю прагне дива дня.