ФІЯЛКИ

Фіялки й телефонна трубка 
заворожливим сяйвом кличе, 
і місяць, мов червона губка, 
змиває попіл дня з обличчя. 

Слимак з ебену, темна мушля 
і вухо ночі — лійка чорна, 
і пахощі духмяні душать, 
мов пальці на кларнеті горла. 

З очей фіялок смутком кришиш 
і пригортаєш, сестро рання! 

Простягнуті долоні тиші 
над нашим вічним проминанням.