КОНЦЕРТ З МЕРКУРІЯ

Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста, 
в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну. 
На голови міщан злітають зорі, наче листя, 
у скорчах болю і багатства людський вир заснув. 

Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ — антени. 
На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль. 
Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах, 
холоне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль. 

Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі, 
старі перини, мокрі рожі і черва з книжок. 
В радіостанції натхненний спікер накладає 
на ночі грамофон холодний місяця кружок. 

20 травня 1935