МЕРТВІ АВТА

Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта, 
червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини, 
і лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда, 
що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини. 
Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать 
і крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають, 
і мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложа 
бездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають. 
Як ми копаєм кості ящурів під скелями віків забутих, 
колись копатимуть на цвинтарях міст наших кості металеві. 
Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рута 
й нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви. 
Та тіні неспокійні, привиди невтишні з-під землі стають, 
з-під площ, з-під трав. 

Метрополю, 
долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт! 

5 листопада 1935