СМЕРТЬ ГЕТЕ

Відчини, мій Фрідріху, вікно, 
хай погляну на широкий світ. 
Бачу чорне незбагненне дно, 
а над ним золототканну сіть. 

Привиди кружляють наді мною, 
постаті, що їх колись творив. 
Прилітають з правдою сумною, 
що останній буде цей мій зрив. 

Березневе запашне повітря, 
навкруги весни передчуття. 
А для мене гострить срібне вістря 
смерть і скоро перетне життя. 

Вийди на хвилину, Екермане, 
на момент лиши мене самого, 
хай душа із вічністю зістане, 
щоб полагодити справи з богом. 

Чую призов із землі, від споду, 
чую подих вічності глибокий, 
чую з-за вікна холодний подув, 
льодові, скляні, драпіжні кроки. 

Вже приходить срібна смерть до мене, 
вже стає навшпиньки за дверми. 
Серце з жаху стукає шалене: 
що є там? Навіщо світ німий? 

Друже мій, навіщо ти мовчиш? 
Парка нитку розірве прожогом. 
Вже не потішай мене, залиш! 
Хочу поладнати справи з богом. 

Все моє життя — одне змагання 
за найвищу, повну досконалість. 
Фавста мрія та мета остання: 
в “панта рей” знайти єдину сталість. 

Все моє життя — одне змагання 
за гармонію людини й бога. 
в осені мого життя й зарання 
я все чув, що людська правда вбога. 

Кожний день для мене був щаблем 
до нових, до невідомих тайн. 
Вічно таємниць горіх гризем, 
вічно є для нас таємний Райн. 

Кожний день для мене був щаблем 
що веде в найвище недосяжне. 
Вічно в незбагненне ми пливем, 
лиш воно для нас є вічно важне. 

Я творив з життя великий міт, 
я шукав тебе, о божественна казко. 
Хоч на плечах більш вісімдесяти літ, 
все-таки вмирати важко. 

Аж пізнав я таємницю міту, 
де в Європу перша йде дорога, 
вивчився я в грецьких майстрів заповіту, 
як людина може сотворити бога. 

Аж тоді дійшов я до мети 
та здобув заклятий казки край, 
аж тоді заграв огонь святий. 
Я сказав хвилині: “Все тривай!” 

А тепер пануй над мною, смерті владо, 
та не цілого мене захопиш, 
я — твій спадкоємець, сонячна Елладо, 
я лишуся — тайним радником Європи. 

31 березня — 2 травня 1932