СУРМИ ОСТАННЬОГО ДНЯ

Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята, 
географи малюють зорі крейдою на неба мапі, 
в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий, 
і місяць золотим котом лежить у мене на канапі. 

Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні, 
купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети. 
Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби і валторни, 
коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети. 

Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони 
в густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто, 
примарні папороті, грифи і затоплені комети й дзвони. 
— О пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп? 

1 травня 1936