ТРОЯНДИ

Пора троянд спізнилась, сестро, 
так довго ждали, аж приходить. 
На милі сонця, світла верстви 
розміряно і землі й води. 

Хоча це світло надто кволе, 
хоч надто рано й сніг упертий, 
ощадне сонце й зелень гола, 
все ж день рясний на чар нестертий. 

В крові з троянд умивши руки, 
під горлиць воркування перше 
ідем, далека, поміж буки, 
зоря з зорею й серце з серцем.