ВЕРБЕЛЬ

Ось бубон ранку — кругле сонце 
до маршу будить вояків. 
Лопочуть верблі по казармах, 
весна тріпочеться, мов спів, 
весна тріпочеться, мов птах, 
у клітці сірих коридорів, 
і день накреслює свій шлях 
на мапі неба. 
Гаснуть зорі, 
мов очі втомлених коханок. 
Ось кленів ряд в стобарвній зливі. 
Весни пожежа підпалила ранок — 
і знову день окрилений, 
і знову день п’янливий. 
Вітри на кленах грають, 
мов на мідних трубах, 
вітри світанку сурмачі. 
Дівчатам млосно, болісно і любо, 
в обіймах мліють, ячучи. 
Пробудяться, розкриють тьмяні очі, 
почувши верблі, верблі вояків. 
Це верблі весняні, це верблі у маршрут, 
та серце схвилював цей спів, 
нагадуючи верблі смерті. 
Слова коханців юних і палких, 
слова, мов гроші, пристрастю протерті, 
німіють. 
Все ж таки 
життя кипучого нікому не зв’язати! 
І кидає весна слова команди, 
прикази радісні й крилаті 
нестримних перемог, осяяних оман. 
Стоїть казарма чорним кубом, 
дуднить під кроками майдан, 
і ранок б’є у сонця бубон… 

22 лютого 1935