Чогось очі серед ночі
Ніяк не замкнуться,
Чогось сон прийти не хоче,
Лиш думки снуються.

Ніби тії сиротята,
Ніби ті без роду,
Що не мають мами-тата,
Лиш п’ють гірку воду.

Що не мають тата-мами,
Ні власної хати,
Лиш безлюдними шляхами
Йдуть долі шукати.

Чи та доля лежить п’яна
За семи горами?
Чи на Купала Івана
Зацвіте квітками?

Чи її ще не сіяли
В полі на могилі,
Чи, може, вже розвіяли
Вітри буйнокрилі?

Вітри буйні розвіяли,
Дощі сполоскали,
Не ми її посіяли,
Не ми й позбирали.  
 
В[ецлар], 1918