МАЛЮНОК 

Глухе, бездушне отупіння 
Напало землю. Цвіти мруть, 
Поля байдужно снігу ждуть, 
А хмари висять, як каміння. 

Часами вітер надбіжить, 
Туман стурбує і розвіє. 
Село в долині бовваніє 
І п'яним сном дрімає-спить. 

Погасло світло. Зачинились 
На засув двері. Вірні пси 
В солому з ухами зарились, 
Лиш блуд блукає по межи. 

Лиш стежкою попід плотами 
Йде голод – сіл щорічний гість. 
Держить в руках мужицьку кість 
І грізно зиркає очима.