* * * 

Чую, чую: — обіймає жаль, — 
За великим невимовна туга, 
За незнаним!.. 
Ну, хоча б ножа 


Та дорогу зоряну в подруги! 
Та окраєць хліба у карман. 
І пішов би босяком, гультяєм — 
Хороше ж то нюхати туман, — 
Аромат конвалій серед гаю! 


Хороше ж то в пущах і степах 
Спати ночі... Міряти дороги... 
...Поцілунки вітру на губах... 
...Сині крила тихої тривоги... 


Марю, марю: — обіймає жаль, 
За незнаним золотава туга... 
Та нема дороги і ножа, 
Тільки кицька на печі — подруга! 

1926 p.