* * * 

Дивись, дивись: безмежні перелоги 
І хмар насуплених погроза в далині. 
Приносить вітер виклики тривоги — 
Шалений вітер і криваві дні. 


Не перший рік, як позникали боги, 
Остались люди та мерці одні 
Жують і плачуть: дайте бо підмоги, 
Заснуть спокійно дайте у труні. 


Я чую жаль. Мене турбує звада, 
Та марний біль перемогла відрада, 
Бо у минулім не кохаюсь я, 


Бо не розстанусь з мрією моєю: 
Став чоловік над чорною ріллею, 
Як небо, гордий, сильний, як земля. 

Земля i вiтер. Київ, 1922 р.