Епітафія неоклясикові 

Не Райн, не Волга, не Дніпро, не Висла — 
Його сховає вічности ріка. 
Прощай — неоклясичну руку стисла 
Після Европ досвідчена рука. 


Десь Дорошкевич з ним вітався кисло, 
Не раз скубла десниця Десняка. 
Кінець! Мечем Дамокловим нависла 
Сувора резолюція ЦК. 


Дарма, що він, у піджаку старому, 
Пив скромний чай, приходячи додому, 
І жив працьовником з юнацьких літ, — 


Он муза аж здригнулась, як почула, 
Що ті переклади з Гомера і Катулла 
Відродять капіталістичний світ. 

1922 p.