Голод 

Нагодуйте мене, зогрійте!.. 
Підійміть з очей моїх 
перевесла побряклих вій!.. 
Ви налякаєте мене крихтою хліба, 
а я вас бліддю своїх повік. 
Я північний, муругий вовк, 
владар безмежних, сухих степів. 
Я підковою спеки весь хліб потовк 
і вночі над мерцями вив. 
Я завернувся в подерту ковдру, 
мов римський патрицій у тогу, 
і мені страшно зимно в ноги. 
О, сонце! 
Я хочу потертися спиною 
об твоє гаряче обличчя, 
і мого подиху холод 
дійде до самого серця і глибше. 
Я завернувся в подерту ковдру, 
мов римський патрицій у тогу, 
я владар всесвітній: — 
Голод. 

1925 p.