РОЗДІЛ VI 

      Другого дня Климко підходив до своєї станції. Було ясне після дощу надвечір'я. Дощова роса м'яко блищала на пожухлих придорожніх травах, і сонце, що вже ледь торкалося найдальшого пагорка, малиново яскріло у кожній росині. 
      Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею. 
      Мішок із сіллю та харчами (була серед них і пляшка молока, що якимось дивом не розбилась, як упав з вагона) він перев'язав пополам і ніс по черзі то на од ному, то на другому плечі. 
      В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов і йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги. 
      Йшов він помалу ще й тому, що не треба вже було поспішати: он він, виселок, мріє крізь безлисту посадку, а он лежить за іржавими коліями великий залізний бак зваленої водокачки, звиваються димки по німому териконові - порода горить. У висілку теж деінде курять негусті дими з димарів і тануть над посадкою. 
      Дома, дома!.. Уже дома. 
      Він не піде висілком, ні. На переїзді він зверне ліворуч і колією, мимо станції, депо, печища на місці барака і хлібопекарні дістанеться до вагової. Постукає тихенько в двері... "Хто там? - спитає Наталя Миколаївна. - Заходьте, будь ласка"... Климко усміхнувся і, сам того не помічаючи, пішов швидше. 
      Нараз у висілку глухо хлопнув постріл. Потім коротко диркнув автомат. "Невже знову італійці?" - подумав Климко. 
      Вони й тоді, як прийшли, зчинили таку стрілянину по курях, наче у висілку точився бій. Так де ж ті кури зараз, як їх витрощили до одної? 
      Знову бухнув постріл, уже ближче, куля десь угорі тівкнула. 
      І тут Климко побачив, що від переїзду назустріч йому біжить якийсь чоловік - босий, у солдатському галіфе з розв'язаними поворозками і в гімнастерці без реміняки. 
      Він біг і весь час оглядався. На переїзд вискочило ще двоє, у чорному, і один з них припав на коліно і вистрілив. Той, що біг, вильнув убік. 
      І тоді Климко все зрозумів. 
      - Туди, дядю, біжіть! - закричав він, показуючи рукою праворуч від себе. - Тудиі Там балка!.. 
      Від переїзду вдарила довга автоматна черга. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. 
      Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. 
      А з пробитого мішка тоненькою білою цівкою потекла на дорогу сіль... 
      - Климка-а-а! Кли-и-мка-а! - почув Климко з гарячої пітьми і нічого вже більше не чув. 
      Від переїзду, піднявши руки, спотикаючись і падаючи, біг до Климка Зульфат. 

1 Гераус- геть (нім.).