* * * 

І десь надійшло наостанку 
Холодне і темне: прощай! 
Минаю будинок Держбанку, 
Мене обминає одчай. 


Даремне змагання — схилиться, 
Впевнять: помилилася ти. 
Замріяне слово, мов птицю, 
Спіймали в повітрі дроти. 


Нікуди не може летіти 
Примара сліпої журби, — 
Сміється і сонце , і вітер, 
І голос залізний доби. 

1924 p.