* * * 

І невже ж це правда, що напередодні 
Вічної руїни, повного кінця, 
Освітило сонце на краю безодні 
Променем надії змучені серця? 

Ні! Я вам не вірю, що кінець так скоро, 
Що й оця надія згине з нами враз, 
Що впаде остання нетривка опора 
І безодня чорна поховає нас. 

Ні, я вам не вірю, що даремна праця, 
Запал і завзяття довгих поколінь, 
Що діждаться щастя нам таки не вдасться 
І прийдеться впасти трупами в глибінь.