* * * 

...І я тоді ставав на перехресті, 
Безсилий рвати злі кодоли пут — 
В літературі, в інституті, в тресті 
Тікав з кута я в ще глухіший кут. 


Става спецом, попутником, і порох, 
Що дав би полум'я, в мені сирів... 
Тоді питалися: союзник я, чи ворог? 
І знову вперто пхали в яму, в рів. 


Тоді, байдужий і сухіший вобли, 
Дививсь я тупо на плянети ґльоб; 
Весь світ здавався за одну оглоблю, 
Скеровану на мене прямо в лоб. 


Мого термометра чим раз дрібніла скаля, 
Мене з'їдав мовчання чортів гріх; 
Вперед мене рогатки не пускали, 
Назад мені вже булу доріг...