Монголія
(Уривок)
І
За Каспієм тиша і синь,
Сипучі піски Кара-Куми...
Іду я з вітрами один –
Ідем ми до сонця у куми.

Туди ми, туди, де останній мулла,
Де сонце над муром Китаю,
Туди, де Батиєва слава цвіла,
До гір золотого Алтаю.

Шумлять і шумлять комиші над Аму
І йдуть, і хвилюють ордою.
І шастає вітер, неначе Тимур,
По джунглях важкою ходою.

«Куди ви? Куди ви?... - шепоче крізь сон. –
Заорані соняшним ралом
І довтий мовчальник - азійський пісок,
І мертва брова Кос-Аралу.

Заорана слава... Умерли віки...
Давно одгриміли моголи...
Куди ви? Куди ви?.. До цих кишлаків?
Їм слава не сяяла ніколи!

Брудні і убогі там діти й батьки,
Покірні уздечці джамана,
Пасуть свої вівці і ралять піски
Під спів, під молитву шамана

Брудні і убогі Алтай і Таджик...
І сила кумисом полита...
Огризкам, покидькам династій чужих
Не вирити славу зариту!

Куди ви?..
Куди ви?..» Пустеля німа,
Безмежна, неначе Сагара,
І скаче пустелею вітер-басмач,
І свище в пісках до Бухари.

Туди ми, туди, де останній мулла,
Де сонце над муром Китаю,
Туди, де Батиєва слава цвіла,
До гір золотого Алтаю.

1926 р.
(Із збірки «До меж заказаних»).