БАЛЯДА ПРО СКРОМНІСТЬ 

— Не вистачає йому скромності! — 
Кричало круг мене голодне кодло 
Скромних графоманів і чесних заробітчан. 
— Так, трохи не вистачає йому скромності! — 
Великодушно погодились поважні дяді, 
Поблажливо дивлячись з критичних Говерл. 
— Людський глас — глас божий. 
Вирішив я: “Треба зайти до Скромності”. 
Купив пучок осніжених конвалій 
І сизий флакончик парфумів, 
Чесучевий плащ кинув на руку. 
В кімнату взійшов — і остовпів, подивований: 
П’яне опасисте бабисько лежить на дивані, 
І смокче цигарку, і зирить презирливо скоса. 
Знизавши плечима, я вийшов у клекіт людський. 
… Поламавши стонадцять доріг, 
Мимо тронів Апломбу і Слави 
Брів обридливо — і мімоволі 
Затялась моя думка оскомою: 
“Треба ж зайти до Скромності”. 
Послизнувшись на пам’яті, 
Передчуваючи стрічу, хильнув для хоробрості, 
Купив цигарок ментолових, взяв “Спотикач” по дорозі, 
Не стукаючи, ввірвався: 
Стоїть дівча наполохане, смокче зорю-карамельку, 
Русу косу розплітає, вронивши приколки долі…