КАЛИНОВА БАЛЯДА 

Я часто не знаю. Не знаю, де хвилі 
Стають золоті, де багряно-тривожні, 
Не знаю, де міра вготована силі 
Й нащо мої клекоти сині спроможні. 

Не знаю. Не відаю. І колінкую 
Перед відомим (відомим для кого?), 
Своєму коневі кую свою збрую 
І в губи цілую зорю дорогу. 

Крапчасті напасті, роковані роки, 
Чоласті незвідані вади “не знаю”. 
Не знаю, де блиснуть вогнем мої кроки 
І що принесе мені пам’ять з Дунаю. 

Та знаю: мене колисала калина 
В калиновім лузі тонкими руками, 
Й калинова кров, як і пісня єдина, 
Горить в моїм серці гіркими зірками.