МІРАЖІ 

Хижий вихор тне ножами, 
Хиже сонце тяжко спить, 
Сон виткими віражами 
В міражі мої летить. 

Мерехтять вони — облесні, 
Чесним намірам чужі, 
Безсловесні, безтілесні, 
Надто знадні — міражі. 

В них м’які льодисті пальці, 
Крижанисті пазурі. 
Думці, змореній весталці, 
Душать шию в хитрій грі. 

Душать ніжно — в напівсили, 
Душать в пахощах імли. 
Поманили, полонили, 
Хижим раєм облягли. 

В міражів сухотні груди, 
Астматичний подих-пах. 
Ефемерністю марудить 
Хтось когось в пісних пісках. 

І тому у вирі знади, 
Ставши й на піски-ножі, 
Знати, знати, завжди знати: 
Міражі — це міражі…