НІЧНИЙ ЕТЮД 

Не кров з молоком, а кров із ніччю — 
Про тебе задумуватись весняною порою 
І сльози збирати по твоєму обличчю 
Тугою всезнаючою рукою. 

Ти — спеки настій. Ти — пустеля палюча. 
В тобі заблукати, а потім не вийти. 
Ти — пристрасті дикої горда круча, 
З якої кидатись несамовитим. 

Руки обплетені, вуста обпалені 
Глибинними незагнузданними пожежами, 
І зеленокоса ніжність пальми 
Тебе не схолодить своїми одежами. 

Зорі б тобі підійшли за намисто, 
Та од захоплення повмирають... 
І як ти землі не підпалиш, вогниста, 
Мій буйний, мій карий, мій чорний раю!