ОДА ЧЕСНОМУ БОЯГУЗОВІ 

Ти вбив свій горизонт і небо отруїв, 
Дав дулю сонцеві і плюнув в очі хмарі. 
Живеш повзком і помисли свої 
Ростиш в клоаці з підлістю у парі. 

Багатогранний ти, аж круглий, ніби вуж, 
Білоголовий метр із чорним піднебінням. 
Співаєш пісню все одну і ту ж, 
Що рахітичне наше покоління. 

Так! Ми не густо кричимо “ура”, 
“Ура” в нас пахне хлібом і станками. 
А здохнути тобі давно прийшла пора, 
А нам – покласти на язик твій камінь. 

Люблю я Вас і віддаю чолом — 
Стружу для Вас міцні дубові мари. 
Пишіть! 
Колись мій Тузик за столом 
Перечитає Ваші “мемуари”.