VI. ПРО СОЦІАЛІСТИЧНІ РЕСПУБЛІКИ ТА ФОРМИ ЇХНЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА



Сьогоднішнє ходяче розуміння суті і форми Союзу Радянських Соціалістичних Республік далеко відійшло від того, якими їх мислили Ленін і партія в ленінські часи: від вільного союзу незалежних національних держав з однаковим соціальним ладом. Більше того, саме поняття незалежності стосовно до республік давно вже зроблене "пугалом". Скажімо, варто людині висловити невдоволення якимсь, бодай частковим, аспектом сьогоднішнього становища України в Союзі (а це вже немислимий смертний гріх!), як їй "пришивають" ідею "самостійної України", гадаючи цим залякати її і нацькувати на неї інших. Я особисто не раз чув на свою адресу таке звинувачення, а останнім часом воно лунало навіть з офіційних трибун, наприклад, на семінарах у мережі партійної освіти. Чи не час тут дещо з’ясувати?

По-перше, ніхто в Україні тепер не висуває гасла "самостійності". Принаймні мені такого гасла не доводилося чути. Далекі від нього були й заарештовані тепер "націоналісти".

По-друге, навіть якби хтось висунув таке гасло, обвинувачувати його на цій підставі було б не по-ленінському й не по-радянському. Адже Конституція СРСР забезпечує за республіками право виходу з Союзу, а отже, визнає за кожним громадянином право висувати ідею такого виходу й обґрунтовувати його. А щодо ленінського погляду на справи, то треба нагадати, що В. І. Ленін зовсім не вважав усіх "самостійників" агентами імперіалізму, а бачив серед них і... більшовиків: "Серед більшовиків є прихильники незалежності України, є прихильники більш а бо менш тісного федеративного зв ‘язку, є прихильники повного злиття України з Росією " 49.



49 Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 40, с. 43.



На думку В. І. Леніна, не тут проходить вододіл між революціонерами і контрреволюціонерами, а в їхній соціальній, класовій настанові: у Всеукраїнському ревкомі "поруч з українськими комуністамибільшовиками працюють, як члени уряду, українські комуністи-боротьбисти. Боротьбисти відрізняються від більшовиків, між іншим, тим, що обстоюють безумовну незалежність України. Більшовики з цього не роблять предмета розходження і роз’єднання, в цьому не вбачають ніякої перешкоди дружній пролетарській роботі. Була б єдність у боротьбі проти гніту капіталу, за диктатуру пролетаріату, а через питання про національні кордони, про федеративний чи інший зв’язок між державами комуністи розходитись неповинні" 50.

З інших праць В. І. Леніна відомо (і далі ми це побачимо), що він у цих питаннях вимагає від комуністів "великої, панівної" нації максимуму поступливості й самопожертви на користь менших націй.

На жаль, пізніше ці положення В. І. Леніна були порушені, зокрема прихильно оцінені ним комуністи-боротьбисти були усунені від керівництва Радянською Україною, а потім майже поспіль винищені; були знищені й ті сили в КП(б)У на чолі зі Скрипником, які обстоювали українське національне обличчя республіки, хоч їхню класову пролетарську позицію ніхто не міг піддати сумнівам.

Таким чином Сталін нищив комуністичну суть в ім’я великодержавної форми і в ім’я "передсудів старого великоруського націоналізму, імперіалізму" 51.


50 Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 40, с. 42 — 43.

51 Там само. с. 43. Цей вираз належить Ленінові. — І. Дз.



І сьогодні ще ворога комунізму В. Шульгіна у нас вітають, бо він висловив свої великодержавницькі симпатії до існуючих кордонів, а комуніста Хвильового (який залишився комуністом навіть попри свої помилки) кленуть, бо він був проти великодержавницького тиску на Україну, проти тієї міщанської "великоруської швалі", яку так ганьбив Ленін, що саме так її й назвав. І сьогодні некомунізм великодержавникові проститься (був би він "російський патріот", а якої масті — неважливо), а от українському комуністові найменше національне вболівання (його зразу ж затаврують "ухилом") не проститься.

Останній приклад — відома історія з викладачем Київського університету доцентом М. М. Шестопалом, якого всі комісії змушені були визнати висококваліфікованим фахівцем, плідним дослідником і зразковим комуністом, але якого все-таки звільнили з роботи за те, що буцімто у якихось розмовах він піддавав сумніву якісь моменти національної політики. І треба знати, з якою жорстокістю, впертістю начальство домагалося його покарання, всупереч протестам усієї маси студентів, тоді як у тому ж університеті є десятки викладачів некваліфікованих, науково безплідних і, певно, не дуже перейнятих ідеалами комунізму. Та то нікого не обходить: у нинішньої бюрократії є один предмет ненависті — "націоналіст", хоч цей "націоналіст", може, в тисячу разів кращий, чистіший комуніст, ніж будь-хто і ніж вони, бюрократи. Посудіть самі, як далеко відійшли ми від ленінської постановки цього питання:

"...Як інтернаціоналісти, ми повинні, по-перше, особливо енергійно боротися проти залишків (іноді несвідомих) великоруського імперіалізму і шовінізму у "російських" комуністів; по-друге, ми повинні саме в національному питанні, як порівняно малозна чному (для інтернаціоналістів питання про кордони держав другорядне, коли не десятирядне), іти на поступки. Важливі інші питання, важливі основні інтереси пролетарської диктатури... важлива керівна роль пролетаріату щодо селянства; далеко менш важливе питання, чи буде Україна окремою державою чи ні. Нас анітрохи не може здивувати — і не повинна лякати — навіть така перспектива, що українські робітники й селяни перепробують різні системи і протягом, скажемо, кількох років випробують на практиці і злиття з РРФСР, і відділення від неї в окрему самостійну УРСР, і різні форми їх тісного союзу і т. д. і т. ін.

Намагатися наперед, раз назавжди, "твердо" і "безповоротно" розв’язати це питання було б вузькістю розуміння або просто тупоумством..." 52.



52 Ленін В. І. Повне зібр. тв.. т. 40, с. 18 — 19.




Якби будь-хто сказав ці слова сьогодні від себе, — не як цитату з Леніна, — ним неодмінно зайнялися б відповідні "органи", а що з партії його вигнали б — то це поза всяким сумнівом.

Куди вже тут навіть думку допускати про можливість якоїсь ініціативи громадян УРСР у справі поліпшення й зміни форм співіснування соціалістичних республік, про можливість публічного обговорення таких питань, про можливість теоретичного розроблення. І сліду цього в нашому житті немає.

Щодо цього у нас цілковито перекручено Леніна. Всупереч його прямим, неодноразовим і категоричним вказівкам про необхідність наполегливої боротьби з російським великодержавним шовінізмом як головною перешкодою в соціалістичному національному будівництві і про максимальну поступливість "націоналам" щодо їхніх національних інтересів — всупереч усьому цьому у нас уже протягом кількох Десятиліть не тільки не ведеться ніякої боротьби з російським шовінізмом та великодержавництвом, а й самі ці поняття виведені з ужитку, натомість головним ворогом оголошено "місцевий" націоналізм, під який часто-густо підводилися найневинніші, найелементарніші вияви національної гідності й честі і національного життя. Боротьба з цим націоналізмом" велася методами терору.