ВИКРИТТЯ ДИЯВОЛА-СВІТОДЕРЖЦЯ І ЗВАБНОЇ ЙОГО ЛОВИТВИ ЦЬОГО СКОРОПОГИБНОГО ВІКУ, УЧИНЕНЕ ВІД ГОЛЯКА-МАНДРОВАНЦЯ, КОТРИЙ ВИРВАВСЯ 3 ХИТРОСПЛЕТЕНИХ ЙОГО ТЕНЕТ І ПРОСТУЄ ДО ДРУГОГО, МАЙБУТНЬОГО ВІКУ 

Євангеліє від Матвія, глава 4: 
"Знов диявол бере його на височезную гору і показує йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до нього: "Це все тобі дам, якщо впадеш і мені ти поклонишся!" Тоді каже до нього Ісус: "Відійди, сатано! Бо ж написано: господові богові своєму вклоняйся і служи одному йому".

Запитання. По тому, відколи сталося звитязтво над твоєю звабою, сину геєнський, од Христа-збавителя, а лукаве твоє царство світу цього через смерть його оголене й відкрите усьому світу (через віру й хрещення в ім'я отця, і сина, і святого духа), запитую тебе: як витимеш тепер гніздо світолюбності у вірних та хрещених і закладатимеш основу поганського невір'я?

Відповідь звабника диявола-світодержця. Визнаю, сталося звитязтво від Христа над моїм царством, але від одягнених в ім'я його, так званих християн, мало і вельми мало. Ще через свіжу пам'ять після вознесіння Христа на небеса де-не-де бралася до звитязтва мого царства якась частина роду християнського, розпалена тією теплотою віри. А нинішнього віку так зване християнство знов упало в межі першого невір'я і однаково з нехрещеними поганцями люблять світ і прагнуть насититися його царством та розкошами; вони ще більш, аніж погани, своїм злим існуванням пригоджують тілесним похотям свавільного і нечистого життя. А що питаєш, як я мав вдиратися світолюбністю у християнство після Христового звитязтва, то про це запитувати не треба. Такою ж хитрістю, звабою, маною й усолодженням блиску й краси світової, як і перед Христовим пришестям. Адже Христос дав тим, котрі хочуть перемагати світ, тільки образ, показав, і навчив, і сам собою з'явив, звабності ж мого неправедного царства в мене не відняв, і не погубив, і вчинив так для того, щоб людська самовладність досвіду набиралася, очищалася й відшліфовувалася для вічного життя у тій спокусі, боротьбі й випробуванні віку цього теперішнього. Але, бачу, мало таких відбирається і знаходиться, щоб хотіли й любили ходити на той тісний гостинець [гостинець = шлях]; решта впали й поклонилися славі, царству, красі й любові цього теперішнього віку, котрим володію я. Від найперших і до найостанніших, від тих, що звуться духовними, до простих, од влади до підручних - всі полюбили те видиво, блискіт і барвистість краси мого мирського царства, яку я Христові на горі оголив і показав(8). І всі з теперішнього віку до того мого царства розум, думку, любов сердечну і всю тілесну міць прив'язали, приліпили й прикували так міцно, що їх тільки від любові мого царства може відлучити богом послана смерть, а більше нічого. Отож кажу я й показую, що і при Христі казав і показував: коли чогось шукаєш у мене, світодержця, то впади, поклонившись мені,- все тобі дам!

Запитання. Що ж мені даєш, дияволе? Назви, щоб знав я наперед?

Відповідь. Дам тобі нинішнього віку славу, розкіш і багатство. Коли хочеш бути вибраним, духовно покликаним, од мене шукай і мені догоди, а бога занедбай, бо від нього не так просто такі достоїнства бувають даровані, а я їх тобі скоро дам. Коли хочеш бути біскупом [біскуп = єпископ; арцибіскуп = архієпископ у римо-католицькій церкві], впади, поклонися мені - я тобі дам. Коли хочеш арцибіскупом, бути, впади, поклонися мені - і я тобі дам. Коли хочеш кардиналом бути, впади, поклонися мені, я тобі дам. Коли хочеш папою бути, впади, поклонися мені - я тобі дам. Та й Іншим усім, меншим чинам, пробоствам [пробоство = єпархія, якою відає пробст, друга після єпископа особа в римо-католицькій церкві] та попівствам у приходах і наданнях не таких гойних та багатих, ті, що прагнуть, хай, упавши, поклоняться мені - я їм дам. І до вас, котрі прагнуть мирської влади та земного титулу мойого царства, те ж саме мовлю: коли впадете й поклонитеся мені, я вам усе, що прагнете, подам. Коли хочеш войським [войський = заступник каштеляна у військових справах], підкоморієм [підкоморій = межовий суддя] а чи суддею бути, впади, поклонися мені - я тобі дам. Коли хочеш каштеляном [каштелян = помічник воєводи] бути, впади, поклонися мені-я тобі дам.

Коли хочеш старостою [староста = головна адкіністративна особа повіту] бути, впади, поклонися мені - я тобі дам. Коли хочеш воєводою бути, впади, поклонися мені - я тобі Дам. Коли хочеш гетьманом а чи канцлером бути, впади, поклонися мені - я тобі дам, будь досконалим угодником мені - я тобі дам. Коли хочеш королем бути, пообіцяй мені на офіру піти в геєну вічну - я тобі й королівство дам. І іншим усім, меншим начальствам та чинам, те ж саме скажу: коли, впавши, поклонитеся мені, все, чого прагнете від земних та дочасних благ, я вам дам. Також і до вас, простих та неславних у моєму царстві, мовлю: коли, впавши, поклонитеся мені, знайду я по вашій мірі й простоті, чим вас убагатити і у звабу мойого віку уплутаю. Коли хочеш ідолопоклонником, срібнолюбцем і хабарником бути, я тебе митником, купцем чи корчмарем учиню; там твою волю й прагнення до забав, аж доки не здохнеш, прив'яжу й міцно прикую до самого скону, не рахуючись із помислом відійти від здирства. Коли хочеш умільцем, майстром, рукодільним ремісником бути та інших вигадливістю переважити, щоб тим більше міг прославитися між сусідів і грошики зібрати, впади, поклонися мені, я тебе упремудрю, навчу, наставлю і думку твого прагнення приведу до досконалості. Коли хочеш похоті тілесної насититися й називатися господарем дому, дерева і шматка землі, влади, поклонися мені - я твою волю виконаю, я тобі жону приведу, хату дам, землю подарую, те ярмо тобі на шию повішу і твою думку поховаю в біді, неволі, печалі, неспокої, турботі, смутку і в безнастанному промислі, я з тебе сторожа, слугу, невільника і в'язня жінці учиню, я тобі всі думки прив'яжу біля жінки - похітливої розпусниці, тільки пошукай, запрагни і мені поклонися - все оте я тобі дам.

Відповідь мандрівця від імені всіх, котрі зваблюються дияволом. Знаю, дияволе, ти все те назване даси, якщо я тобі поклонюся, але я піду шукати і в зерцалі Христового учення виглядати, чи ж та твоя данина на пожиток, а чи на погибель вічну буде? Чи ж вона на славу, чи на безчестя вічне перетвориться? Чи надовго, чи на малий час у руках попестується, а потім з дароносцем разом нагло згине і щезне.

Даси мені, дияволе, бути папою, кардиналом, арцибіскупом чи якимось іншим іменоносцем духовного стану, але що за пожиток од такого дарування, коли візьму, ту достойність од тебе, диявола, котрий був за гордість з небес на діл звержений, а не від небесного бога, котрий такі чини духовного стану звик дарувати вельми заслуженим і від духа святого посвяченим, а не тим, котрі, як пси скажені, бігають, шукають, щоб стан духовний чи маєток, погнавшись, зловити. А що за пожиток з такого дару, коли я сам того запрагнув і дістав від тебе, диявола, а не бог небесний мене на ту достойність покликав і вибрав. Що ж за пожиток з того духовенства, коли я гірше поганця лихе й нечисте життя проваджу і валяюсь у калі похоті черева й ласолюбства? Що ж за пожиток з того священства, коли я імені святості не знаю і з чужовірцями мудрістю, образом та життям нарівні стою? Що за пожиток з тієї влади пастирської, коли я раб, невільник і вічний в'язень гріхові, через який відійду в геєну вічну. Що за пожиток з тієї дочасної славиці, коли я вічно посоромлений буду? Що мені за пожиток з тієї малої розкоші, коли я вовіки у вогненній печі смажитися буду? Що ж мені за пожиток з тих сіл, маєтків та великого багатства, коли я, обдертий і голий, без усього того сидітиму в пеклі? Отож відай про те, дияволе, що я попівського чину і стану від найвищого й до найменшого ступеня, дарованого від тебе, не прагну, і поклонитися тобі не хочу. Єдиному господу богові поклонюся і йому єдиному послужу.

Відійди, сатано! Даси мені нині, дияволе, бути королем, канцлером, гетьманом, воєводою, старостою, каштеляном чи посісти інші посади й чини влади мирського твого диявольського царства. Що ж за пожиток із того твого дарованого поганського начальства, коли я страчу християнство і позбудуся вічного життя? Що мені за пожиток з того твого мирського титулу, коли я царства небесного титул погублю? Що мені за пожиток з того голосу королівства, канцлерства а чи воєводства, коли я синівство боже страчу, безсмертний титул? Що ж мені за пожиток з твоєї малої славиці, тимчасового титульця і гнилих та марнотних вуст хваления, коли я від божої вічної слави буду відкинутий, титул помазання божого погублю і відпаду від похвали янгольських вуст. Я отож, дияволе, такої влади й титулу у тебе не шукаю, тобі поклонитися не хочу. Єдиному господу богові поклонюся і йому, єдиному, послужу.

Відійди, сатано! Даси мені тепер, дияволе, бути купцем, хабарником, митником і корчмарем, аби тим здирництвом та вправністю у тому ділі поховав і осліпив я свій розум. Що ж за пожиток із твого того дару, коли світла істинної науки слова божого не зможу бачити і не сподоблюся пізнати його солодощів? Отож знай, дияволе, що я в тебе того ідолопоклонного титулу й забави життя мого в ньому не потребую, тобі не поклонюся. Господу богові єдиному поклонюся і йому самому служитиму.

Відійди, сатано! Даси мені нині, дияволе, бути вправним і славним ремісником, щоб поміж сусідів був я найславніший, найвідоміший і найшанованіший; грошики собі зберу, фільварки куплю, дімок приоздоблю. Що ж за пожиток з того твого хитрого дару, коли я до Ісусової простоти приладнатися не зможу? Що ж мені за пожиток зі слави й честі сусідської, коли я в хорі пророків, патріархів, апостолів, мучеників і тих, що добре богові вгодили, славитися не буду? Що ж мені за пожиток з численних фільварків та оздоб дімка, коли я красних домів горнього Єрусалима не побачу і не сподоблюся посидіти в жодному його куточку. Отож я від тебе, дияволе, тієї слави й честі майстерності не вимагаю, грошиків збирати, фільварків та дімків купувати не хочу, а тобі не поклонюся. Господу богові єдиному поклонюся і йому самому послужу.

Відійди, сатано! Даси мені нині, дияволе, убогому й неславному чоловіку, втіху й похіть тілесну, жону, даси мені дімок і землицю, даси мені смуток і біду, щоб я поховав свій розум у тій забаві, у смутку, серед домашніх, земних та жіночих клопотів. Що ж за пожиток з тієї утіхи й тілесної похоті, коли я утішителя духа святого ніколи не сподоблюся вітати у своєму сердечному домі. Що ж за пожиток з тієї жони, коли я Христа, жениха, який прийшов упокоїтись і спочити на своїй сердечній ліжниці, не зможу бачити? Що ж мені за пожиток з того дімка, коли я не сидітиму в палаці небесного міста Єрусалима? Що ж за пожиток із тієї малої землиці та грунтика, коли не прийму я стократної заплати, обіцяної Христом у царстві небеснім за те, що залишу все, і не зможу бути спадкоємцем і дідичем вічного життя. Отож знай, дияволе: як од тебе не прагну жони, дому і землі дочасних, так тобі поклонитися не хочу. Господу богові, славленому у трійці, поклонюся і йому, єдиному, послужу нині, і так весь час життя мого й вовіки віків. Амінь.

Відійди, сатано, щезни й пропади сам із царством своїм звабним! Амінь!




Примітки:

І. Франко вважав, що "Викриття диявола-світодержця" написано на поч. 80-х рр. XVI ст. А. Кримський висловив припущення, що твір написано в 1599-1600 р. як вступну главу "Книжки". На нашу [Валерій Шевчук] думку, цей твір написано раніше, але при переписуванні до нього вносилися доповнення й корективи.

8. … .яку я Христові на горі оголив і показав.- Ідеться про епізод, описаний в Євангелії від Матвія (IV, 8-10): диявол вивів Христа на гору й показав йому царства та їхню славу, від яких Христос відрікся.