СЛІД ДО ОСЯГНЕННЯ ТА ВИВЧЕННЯ МИСТЕЦТВА, ЯКЕ ПРИВОДИТЬ ДО ЦАРЮЮЧОЇ БЕЗСМЕРТНОЇ ТА ВІЧНОЇ ПРАВДИ

Перше: убогим стати, як Христос.

Друге: відректися себе й душу свою в цьому житті зненавидіти. 

Третє: взявши ярмо хреста Христового, -- випробування, боротьби, подвигів у думці та плоті, в терпінні супроти лукавих піднебесних духів, -- перепливти і тіснотою голоду та спраги протиснутися з пильною повсякчасною Ісусовою молитвою, зів'ялити та висушити плоть і кров потом тіла і подвигом мисельного дослухання в нічному неспанні, в денній тверезості і в сидінні на певному місці та в безмовності.

Четверте: загасити любов і пам'ять цього світу, неухильно спрямовувати мисельне око в майбутній вік, щиро бажаючи небесного царя, -- каятися, плакати; завжди бачити і постійно поминати в сердечній кліті пам'ять про смерть, і сподіватися повсякчас на межу й день відходу, готуватися до того.

П'яте: від усієї сили, міці, думки душею та серцем досягати божої волі, свою ж убити й поховати в забутті, берегти з усією пильністю і любов'ю Христові заповіді і, бережучи, завжди в число перших устигати, створене забувати, бо нічого не створив.

Шосте: безчестя і смерті хрестної шукати, бажати і знаходити в світі цім огуджене.

Коли хто піде цим слідом, шукаючи безсмертну правду, навчиться і знайде найчудовішу і найсвітлоноснішу оту правду й уздрить у ній воскресіння передніше загального воскресіння і всі таїнства, яких язик, за словами Павла, вимовити не може, і не досягне, і не осягне. Коли ж інакше хтось захоче і спробує досягти й осягнути таїнство правди -- через зовнішнє учення правди, то заблудить в антихристову звабу й гордість, куди і латинський рід заблудив, або в інші єресі впаде того ж майстерства -- вигадки князя містра-диявола, сина геєнського, блазнителя віку цього -- від нього хай вас збереже Христос благословенною простотою. Амінь.

Ці-бо святії, хоч і зовнішнє вчення вивчили, але не можуть нічого пізнати про істину від філософської пихи, доки не підуть, зневаживши це, по тісному путі слідом Христового розуму. Коли ж знайдуть його, то й істину пізнають, смиренності досягнуть і будуть на путі спасіння наставниками для сліпих і тих, що не відають бога. Нині в латинському роді супротивно чинять: вивчивши граматичну й велемовну порожньословицю, тобто риторичку, починають надиматися, даскалами і мудрими називаються, проповідують, учать, а самі сидять у безумстві й буйстві премудрості цього світу, як казав Павло: "Цьогосвітна-бо мудрість -- у бога глупота"(201), через що бідахи ніколи не зможуть звикнути до простоти, смирення і беззлобності.


201. Перше послання Павла до корінфян, III, 19.