ЕКСПЕРИМЕНТ ПРОФЕСОРА РОУССА

Серед присутніх були: міністр внутрішніх справ, міністр юстиції, начальник поліції, кілька депутатів парламенту та високопоставлених урядовців, визначні юристи, провідні вчені — і, звичайно, представники преси: адже без них не обходиться ніде.
— Панове, — почав професор Гарвардського університету Роусс, славетний американський учений, родом чех. — Експеримент, який я вам буду показати, ґрунтується на давніших дослідженнях моїх колег і співробітників; indeed1, нового тут нема нічого, це... м-м-м... really2... Це, як то кажуть, стара пісня!—зраділо вигукнув професор, згадавши підходящий вислів. — Мені належить тільки метод... м-м-м... практичного використання деяких теоретичних висновків. Я прошу насамперед криміналістів оцінити те, що вони будуть побачити, з погляду їхньої practice3. Well4.
Метод мій полягає ось у чому. Я сказатиму вам якесь слово, а ви повинні сказати мені інше слово, перше, яке спаде вам на думку, хай то навіть буде nonsense... м-м-м... дурниця... тобто нісенітниця. І врешті з тих слів, які ви будете мені сказати, я з'ясую, що є в вас у голові: про що ви думаєте і... м-м-м... що приховуєте. Зрозуміли? Я не вдаватимусь у теорію; тут відіграють роль асоціації, придушені бажання, трохи suggestion5 і таке інше. Я скажу коротко: під час експерименту ви повинні... м-м-м... виключити волю й мислення; це вивільнить підсвідомі connexions6, і я буду з них дізнатися, що... що... — славетний професор зам'явся, шукаючи слів. — Well, what’s on the bottom of your mind.
— Що є на дні вашої душі, — підказав хтось.
— Атож, атож,— задоволено підтвердив професор.— Ви тільки повинні вимовляти automatically7, що спливе вам у ту мить на язик, без будь-який контроль, не стримуючи себе. А я потім буду аналізувати ваші уявлення. That’s all8. Усе це я спершу хочу показувати вам на одному кримінальному випадку... м-м-м... одному злочинці, а потім на комусь із присутніх — хто захоче. Well, пан начальник поліції зараз буде розповісти вам про того злочинця. Прошу, пане начальнику.
Начальник поліції підвівся й почав:
— Панове, чоловік, якого ви зараз побачите, — слюсар Ченек Суханек, власник клаптя ґрунту в Забеглицях. Він уже тиждень перебуває під попереднім арештом за підозрою в убивстві шофера таксі Йозефа Чепелки, який зник два тижні тому. Підстави для підозри такі: машину зниклого Чепелки знайдено в повітці заарештованого Суханека; на кермі й під сидінням водія є сліди людської крові. Але заарештований відмагається від усього: твердить, що купив машину у Чепелки за шість тисяч, бо сам хотів стати таксистом. Як з'ясовано, зниклий Чепелка справді казав, що хоче продати к бісу свою стару машину й кудись найнятися шофером; але розшукати його досі не пощастило. Оскільки більш ніяких доказів нема, завтра заарештованого Суханека мають передати до слідчої тюрми на Панкраці... Але я дістав дозвіл на те, щоб наш славетний співвітчизник, професор Роусс, провів на ньому свій експеримент. Будь ласка, пане професоре.
— Well, — сказав професор, який тим часом щось швидко записував, — прошу вас, нехай його привести сюди.
Начальник поліції кивнув, і поліцай увів до зали Ченека Суханека — похмурого чолов'ягу, чиє обличчя ніби промовляло: «Ідіть ви всі знаєте куди! Я вам так просто не дамся, і не сподівайтесь!»
— Підійдіть сюди, — суворо покликав його професор Роусс. — Я не буду вас допитувати. Я тільки буду сказати вам слова, а ви зразу відказуйте мені перше слово, яке вам спаде на думку, розумієте? Ну, почали. Склянка!
— Лайно,— злісно відрубав Суханек.
— Слухайте, Суханеку, — зразу втрутився начальник поліції. —Коли ви не відповідатимете як годиться, вас зараз відведуть на допит, чуєте? І допитуватимуть цілу ніч, затямте! Ну, ще раз.
— Склянка,— знову сказав професор Роусс.
— Пиво,— буркнув Суханек.
— Ну от, голубе, — мовив славетний професор, — бачте, як добре.
Суханек підозріливо зиркнув на нього. Чи нема тут якогось підступу?
— Вулиця,— сказав професор.
— Машини,— знехотя відказав Суханек.
— Швидше треба. Хата!
— Поле.
— Верстат.
— Латунь.
— Дуже добре...
Суханек, здавалося, вже не мав нічого проти такої гри.
— Мати!
— Тітка.
— Собака!
— Будка.
— Солдат!
— Артилерист.
Слово за словом, швидше й швидше, і Суханекові вже ставало навіть цікаво: мов у карти граєш, і чого тільки не пригадується в такій грі!
— Дорога, — кидав йому професор Роусс, не даючи звести дух.
— Шосе.
— Прага!
— Бероун.
— Сховати!
— Закопати.
— Витерти!
— Плями.
— Ганчірка!
— Мішок.
— Лопата!
— Садок.
— Яма!
— Паркан.
— Труп!
Мовчанка.
— Труп, — наполегливо повторив професор, — То ви закопали його під парканом, так?
— Я такого не казав! — крикнув Суханек.
— Ви закопали його під парканом у вашому садку,— рішуче повторив Роусс. — Ви вбили його по дорозі до Бероуна. Кров у машині витерли мішком. Де ви діли той мішок?
— Неправда! — закричав Суханек, — Ту машину я в пана Чепелки купив! Що ви мені хочете пришити?..
— Годі, — сказав Роусс. — Я буду попросити, щоб полісмени пішли туди й пошукали. Але це вже не моє діло. Хай цього чоловіка відведуть. Ось вам, панове, будь ласка: експеримент тривав сімнадцять хвилин. Це дуже швидко. Випадок був легенький, так, дурничка. Здебільшого це триває з годину. Ну, а тепер я буду попросити, щоб підійшов хтось із присутніх, і я буду сказати йому слова. Це буде тривати досить довго, бо я не знаю, який у того добродія secret... Як це буде?
— Таємниця, — підказав хтось із зали.
— Так, таємниця, — зрадів наш видатний співвітчизник.— Таємниця. Це забере в нас багато часу, перше ніж той пан буде розкрити перед нами свою вдачу, своє минуле і свої найпотаємніші ideas...
— Думки, — підказав голос із публіки.
— Well. Ну прошу, панове, хто хоче піддавати себе аналізові?
Настала пауза; дехто в залі захихотів, але ніхто не ворухнувся.
— Прошу, — повторив професор Роусс. — Адже це не боляче.
— Ідіть ви, колего, — шепнув міністр внутрішніх справ міністрові юстиції.
— Іди ти, як представник своєї партії, — підштовхував депутат депутата.
— Пане начальнику відділу, може, ви? — заохочував урядовець колегу з іншого міністерства.
Всім ставало вже трохи ніяково, але ніхто не підводився.
— Прошу вас, панове,—втретє сказав американський учений. — Ви ж не боїтеся виказати себе?
Тоді міністр внутрішніх справ обернувся назад і просичав:
— Ну йдіть уже хто-небудь, панове!
Десь у задніх рядах хтось скромно кахикнув і підвівся; то був худорлявий, уже немолодий чоловічок у приношеному костюмі. Від хвилювання в нього аж борлак ходив угору й униз.
— Я... м-м-м... — несміливо почав вія. — Коли ніхто... тоді я дозволю собі...
— Йдіть сюди, — владно перебив його американець.— Сядьте. Кажіть те, що перше спаде на думку. Не задумуйтесь, вимовляйте слова несвідомо, mechanically9. Зрозуміли?
— Так, прошу, — охоче відповів піддослідний, трохи збентежений перед такою високою публікою; потім прокашлявся й налякано закліпав очима, ніби учень, що складає випускні іспити.
— Дуб, — випалив на нього вчений.
— Могутній,— прошепотів старий.
— Як, пробачте? — перепитав учений, не зрозумівши.
— Лісовий велетень, —несміливо пояснив піддослідний.
— А... Вулиця.
— Вулиця... вулиця в урочистих шатах.
— Що ви маєте на увазі?
— Якесь свято, прошу. Або похорон.
— Ах, так. То треба було сказати просто «свято». По змозі одним словом.
— Прошу.
— Гаразд. Торгівля.
— Процвітає. Криза нашої торгівлі. Політичний гендель.
— Гм... Установа.
— Яка, пробачте?
— Однаково. Скажіть будь-яке слово, швидше!
— Якби ви спитали «установи»...
— Well. Установи!
— Відповідні! —радісно вигукнув чоловічок.
— Молот!
— І ковадло. Між молотом і ковадлом. Розбив йому голову молотком.
— Curious...10—пробурчав учений. — Кров!
— До останньої краплі крові. Невинно пролита кров. Історія, писана кров'ю.
— Вогонь!
— Вогнем і мечем. Герой-пожежник. Полум'яна промова. Вогненні слова.
— Дивний випадок, — спантеличено мовив професор. — Ну, ще раз. Ви повинні казати тільки перше слово, яке спаде на думку, чуєте? Тільки те, що automatically вискакує у вас, коли ви чуєте моє слово. Go on11. Рука!
— Рука братньої допомоги. В міцних руках. Зціпивши кулаки. Брудні руки. Дамо по пальцях.
— Очі!
— На очах у всієї громадськості. Замилюють очі. Зняти полуду з очей. Берегти як зіницю ока. Невинні дитячі оченята. Дивитись правді в очі.
— Не так багато. Пиво!
— Плзенське світле. В чаду сп'яніння.
— Музика!
— Велична симфонія. Зіграний оркестр. Нація музикантів. Чарівні звуки. Ансамбль великих держав. Єрихонська сурма. Національний гімн.
— Пляшка!
— З кислотою. Нещасливе кохання. Сконала в лікарні у страшних муках.
— Отрута.
— Дихає отрутою. Отруєні джерела.
Професор Роусс почухав потилицю.
— Never heard that...12 Почнімо спочатку. Панове, я хотів би звернути вашу увагу на те, що завжди треба починати з plain13, звичайних речей, коли з'ясовуєш інтереси піддослідного, його profession14. Ну далі. Рахунок!
— За великим рахунком. Звести рахунки з ворогами. Припадає на наш рахунок.
— Гм. Папір.
— Папір червоніє від сорому, — жваво відказав чоловічок.— Цінні папери. Папір усе стерпить...
— Bless you15, — з досадою сказав професор. — Камінь.
— Хто перший кине каменем. Камінь спотикання. Наріжний камінь. Надгробний камінь. Вічна пам'ять, — промовив піддослідний з щирим зворушенням.
— Колесо!
— Колеса історії. Колесо фортуни. Тріумфальна колісниця. Колісниця Джагернаута.
— Ага! —вигукнув професор Роусс.—That’s it16. Обрій.
— Захмарений,— зраділо відказав старий. — Нові хмари на нашому політичному обрії. Широкі обрії.
— Зброя!
— Чиста зброя. У всеозброєнні. З розгорненими знаменами. Отруєна стріла, — натхненно заторохтів піддослідний. — Не складемо зброї. У запалі бою. Виборчі баталії.
— Стихія!
— Розбурхані стихії. Стихійний опір. У своїй стихії.
— Годі! —зупинив його професор Роусс. — Ви працюєте в газеті, правда?
— Так, з вашої ласки, — зрадів піддослідний. — Вже тридцять років. Я репортер Вашатко.
— Дякую вам, — сухо вклонився наш славетний земляк-американець. — Finished, gentlemen17. Аналізом уявлень цього чоловіка ми... м-м-м... з'ясували, що він... є журналістом. Я гадаю, що не варто провадити експеримент далі. It would only waste your time18. Цей експеримент, пробачте, не вдався. So sorry, gentlemen19.

— Ти диви, — вигукнув увечері в редакції пан Вашатко, переглядаючи матеріали, — поліція повідомляє, що труп Йозефа Чепелки знайшли. Він був закопаний у Суханековому садку біля паркана, а під ним лежав закривавлений мішок. Бачте, як угадав той Роусс! Ви не повірите, колего: я йому й слова не сказав про газету, а він як в око вліпив, що я газетяр. «Панове, — каже, — перед вами заслужений, видатний журналіст!..» Ну, і я ж написав у репортажі про його лекцію: «В колах фахівців висновки нашого уславленого співвітчизника здобули щире схвалення». Ні, стривайте, тут треба підправити стиль: «У колах фахівців цікаві висновки нашого уславленого співвітчизника по заслузі здобули щире й одностайне схвалення». Ось тепер буде все як слід




1 Атож (англ.).
2 Справді (англ.).
3 Практика (англ.).
4 Ось так; так ось; ну; гаразд (англ.).
5 Навіювання (англ.).
6 Зв'язки (англ.).
7 Автоматично (англ.).
8 Оце й усе (англ.).
9 Машинально (англ.).
10 Дивно (англ.).
11 Давайте далі (англ.).
12 Такого я ще не чув (англ.)
13 Простих (англ.).
14 Професія (англ.).
15 Тут: бодай вам! (Англ.)
16 Ось воно що! (Англ.)
17 Кінець, панове (англ.).
18 Нащо марнувати вам час (англ.).
19 Вибачте, панове (англ.).