* * * 

                   Як страшно!… Людське серце 
                   До краю обідніло. 
                                               П. Тичина 

Коли летять, як сиві зграї, 
Такі скупі і сірі дні, 
Коли сама земля вмирає, 
І в небі не горять огні, — 

Коли кругом старці й каліки, 
І обідніло серце вкрай, 
Забудь і ти, забудь навіки 
Мій біль і горе, і одчай, 

І те, що всі мої надії, 
Любов і пристрасть, і хвали 
Лиш тягаром чужої мрії 
Для тебе, ніжної, були. 

Минеться все, уже минає. 
Змінився я, і ти не та. 
Над нами вічність пролітає — 
Шляхи безкраї заміта. 

І я уже не маю сили 
Тебе забути, відійти. 
Я чую тільки голос милий, 
Я бачу світ, бо в світі — ти. 

Земля i вiтер. Київ, 1922 p.